Берлиприл аналоги и цены

Всего найдено 66 аналогов Берлиприл
Все аналоги Берлиприл подобраны по международной системе классификации лекарственных средств АТС (анатомо-терапевтическо-химическая классификация).
Действующие вещества: Эналаприл
Укажите ваш точный адрес, чтобы купить Берлиприл в ближайшей аптеке
Средняя цена
64
0.01 – 186.18 грн

Классификация лекарственного препарата Берлиприл
  • Препараты для лечения заболеваний сердечно-сосудистой системы
    • Препараты, влияющие на систему ренин-ангиотензин
      • Ангиотензин-конвертируюшего фермента (АКФ) ингибиторы
        • АКФ ингибиторы
          • Эналаприл

Аналоги по составу

У нижеперечисленных аналагов Берлиприл совпадают коды ATC. Аналоги подобраны по химической структуре лекарственного препарата и являются наиболее подходящими заменителями. Одинаковый состав, показания к применению, могут отличаться дозы действующих веществ.
Состав: эналаприл

Аналоги по показанию и способу применения

Аналоги совпадают по коду ATC 4-го уровня. Лекарственные препараты, имеющие различный состав, но могут быть схожи по показанию и способу применения.
Все аналоги Берлиприл представлены исключительно в ознакомительных целях и не являются поводом для самостоятельного принятия решения о замене препарата. Перед употреблением препарата проконсультируйтесь с врачом и ознакомьтесь с инструкцией по применению.
САМОЛІКУВАННЯ МОЖЕ БУТИ ШКІДЛИВИМ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ'Я
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату

БЕРЛІПРИЛâ 10/БЕРЛІПРИЛâ 20
(BERLIPRIL® 10/ BERLIPRIL® 20)

Склад:
діюча речовина:
Берліприлâ 10: 1 таблетка містить еналаприлу малеату 10 мг;
Берліприлâ 20: 1 таблетка містить еналаприлу малеату 20 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію карбонат легкий, натрію крохмальгліколят (тип А), желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, заліза оксид (Е 172): коричневий (Берліприлâ 10) або червоний (Берліприлâ 20).

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту.
Код АТС С09А А02.

Клінічні характеристики.
Показання. Артеріальна гіпертензія. Серцева недостатність з наявними симптомами. Профілактика серцевої недостатності у хворих із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду £ 35 %).

Протипоказання. Підвищена чутливість до еналаприлу малеату, інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) або до одного з інших компонентів препарату. Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, який розвинувся внаслідок призначення ІАПФ. Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. ІІ або ІІІ триместр вагітності.

Спосіб застосування та дози. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу малеату. Дозу препарати слід підбирати індивідуально, залежно від стану пацієнта та від дії препарату на артеріальний тиск. Для підбору дози і подальшого застосування використовувати препарат Берліприл®, який виробляється з різним вмістом діючої речовини, а саме – таблетки по 5 мг, або по 10 мг або по 20 мг.
Артеріальна гіпертензія.
Початкова доза Берліприлуâ становить від 5 мг до 20 мг, залежно від ступеня тяжкості гіпертензії та стану пацієнта. Препарат приймати 1 раз на добу. При артеріальній гіпертензії легкого ступеня початкова доза препарату становить 5-10 мг. У хворих із вираженою активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад при нирковій гіпертензії, при нестачі в організмі солей та/або рідини, при декомпенсації серцевої діяльності або при тяжкій артеріальній гіпертензії) у процесі лікування може мати місце значне зниження артеріального тиску, тому таким пацієнтам лікування треба розпочинати з дози 5 мг або з меншої дози під ретельним наглядом лікаря. Через попередню терапію діуретиками у високих дозах може розвинутись гіповолемія, яка може спричинити розвиток артеріальної гіпотензії на початку лікування еналаприлом малеатом. Тому таким пацієнтам рекомендується розпочинати лікування Берліприломâ з дози 5 мг або з меншої дози та при можливості за 2-3 доби перед початком терапії відмінити діуретики. Також рекомендується контроль функції нирок та рівня калію в сироватці крові. Звичайна підтримуюча добова доза становить 20 мг еналаприлу малеату, а максимальна – 40 мг на добу.
Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка.
При лікуванні серцевої недостатності (СН) та безсимптомної дисфункції лівого шлуночка (БДЛШ) Берліприлâ можна призначати додатково, при наявності показань, до діуретиків, препаратів наперстянки або бета-адреноблокаторів. Початкова доза препарату становить 2,5* мг. Для того щоб визначити вплив препарату на артеріальний тиск, терапію треба розпочинати під ретельним наглядом лікаря. Якщо після початку лікування не виникає симптоматична гіпотензія або вона усувається, дозу препарату слід поступово підвищувати до загальноприйнятої підтримуючої дози 20 мг, яку приймати одноразово або, залежно від переносимості, розподіляти на 2 прийоми. Таке титрування дози рекомендується проводити протягом перших 2-4 тижнів. Максимальна добова доза становить 40 мг еналаприлу малеату на добу, яку слід ділити на два прийоми.
Рекомендоване титрування дози препарату Берліприлâ при лікуванні СН та БДЛШ

ТижденьДозування
Тиждень 1День 1 - 32,5* мг/добу одноразово
День 4 - 75 мг/добу за 2 прийоми
Тиждень 2 10 мг/добу одноразово або за 2 прийоми
Тиждень 3 та 4 20 мг/добу одноразово або за 2 прийоми


* Для точного дозування використовують препарати з відповідним вмістом діючої речовини.
Перед і після початку терапії препаратом Берліприлâ слід провести ретельний контроль артеріального тиску і ниркової функції, оскільки були повідомлення про розвиток гіпотензії та рідше – ниркової недостатності. Перед початком лікування дозу діуретиків, яку застосовують пацієнти, при можливості зменшити. Гіпотензивна реакція на початку лікування Берліприломâ 5 не означає, що вона буде мати місце і при тривалому лікуванні, і не виключає його подальше застосування. Також слід проводити контроль рівня калію сироватки та функцій нирок.
Дозування при порушенні функції нирок.

Кліренс креатиніну (Kr-Cl) мл/хвПочаткове дозування
30 < Kr-Cl < 80 мл/хв5-10 мг
10 < Kr-Cl £ 30 мл/хв2,5 мг
Kr-Cl £ 10 мл/хв2,5 мг у день проведення діалізу


Загалом інтервали між прийомами еналаприлу малеату слід подовжити та/або зменшити його дозу. Еналаприл піддається діалізу. У дні, вільні від проведення діалізу, доза залежить від ступеня зниження артеріального тиску.
Пацієнти літнього віку. Дозу слід підбирати залежно від стану ниркової функції.
Діти. Берліприлâ протипоказаний дітям віком молодше 6 років. Клінічні дані щодо застосування Берліприлуâ у хворих педіатричного профілю з артеріальною гіпертензією, обмежені. Якщо хворий здатний ковтати таблетки, дозу слід підбирати індивідуально, залежно від його стану та ступеня зниження артеріального тиску. Дітям старше 6 років з масою тіла від 20 до 50 кг початкова доза становить 2,5 мг, а для пацієнтів з масою тіла ³ 50 кг – 5 мг. Берліприлâ призначати 1 раз на добу. Дозу слід підбирати залежно від потреб хворого. Не слід перевищувати максимальну добову 20 мг для хворих із масою тіла від 20 кгдо 50 кг та 40 мг для хворих із масою тіла більше 50 кг.
Берліприл® не рекомендується хворим педіатричного профілю із показником клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м2 через те, що відсутня відповідна інформація.

Побічні реакції. Для оцінки частоти виникнення побічних дій використовується наступна класифікація: дуже часто: ≥ 1/10; часто: ≥ 1/100 і < 1/10; нечасто: ≥ 1/1000 і < 1/100; рідко: ≥ 1/10000 і < 1/1000; дуже рідко: < 1/10000, невідомо (оцінка не може бути проведена за наявними даними).
З боку крові та лімфатичної системи. Нечасто: анемія (апластична та гемолітична у тому числі). Рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну і гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, збільшення лімфатичних вузлів, аутоімунні захворювання.
З боку обміну речовин. Нечасто: гіпоглікемія.
З боку нервової системи. Часто: головний біль, депресія. Нечасто: сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезії, запаморочення. Рідко: зміна характеру сновидінь, порушення сну.
З боку органів зору. Дуже часто: розмитість зору.
З боку серцево-судинної системи. Дуже часто: запаморочення. Часто: артеріальна гіпотензія (ортостатична гіпотензія у тому числі), синкопе, біль у грудній клітці, порушення серцевого ритму, стенокардія, тахікардія. Нечасто: ортостатична гіпотензія, посилене серцебиття, інфаркт міокарда або церебральний інсульт вірогідно внаслідок значного зниження артеріального тиску у пацієнтів з наявністю високих факторів ризику (частота виникнення порівняна з такою у групі плацебо, а також у групах активного контролю при клінічних дослідженнях). Рідко: синдром Рейно.
З боку органів дихання. Дуже часто: сухий кашель. Часто: диспное. Нечасто: ринорея, біль у горлі та охриплість, бронхоспазм/астма. Рідко: легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозильнофільна пневмонія.
З боку травного тракту. Дуже часто: нудота. Часто: діарея, біль у животі, зміна смакового сприйняття. Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, відсутність апетиту, подразнення шлунка, сухість у роті, пептична виразка. Рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит. Дуже рідко: ангіоневротичний набряк кишечнику.
З боку печінки та жовчовивідної системи. Рідко: печінкова недостатність, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит (печінковий некроз у тому числі), холестаз (жовтяниця у тому числі).
З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини. Часто: шкірний висип, реакції гіперчутливості/ ангіоневротичний набряк (у тому числі обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв’язок та/або гортані). Нечасто: пітливість, свербіж, кропив’янка, алопеція. Рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія. Були повідомлення про симптомокомплекс, який може супроводжуватись деякими або усіма наступними явищами: пропасницею, серозитом, васкулітом, міальгією/міозитом, артралгією/артритом, підвищенням титру антиядерних антитіл (ANA), підвищенням швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілією та лейкоцитозом. Може мати місце шкірний висип, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви.
З боку нирок і сечовивідних шляхів. Нечасто: розлади функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія. Рідко: олігурія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз. Нечасто: імпотенція. Рідко: гінекомастія.
Порушення загального характеру. Дуже часто: астенія. Часто: підвищена втомлюваність. Нечасто: м’язові судоми, припливи, шум у вухах, відчуття дискомфорту, пропасниця.
Ендокринні розлади. Невідомо: синдром порушення секреції антидіуретичного гормона.
Дані лабораторного обстеження. Часто: гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну сироватки. Нечасто: підвищення рівня сечовини сироватки, гіпонатріємія. Рідко: підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення показників білірубіну сироватки крові.

Передозування. Щодо передозування у людини є лише обмежені відомості. Як найбільш вірогідними ознаками передозування дотепер вважаються тяжка артеріальна гіпотензія (виникає приблизно через 6 годин після вживання таблеток), блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та ступор. Іншими симптомами, що пов’язані з передозуванням ІАПФ, можуть бути недостатність кровообігу, втрата електролітів, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, відчуття страху та кашель. Після застосування 300 мг та 440 мг еналаприлу малеату у сироватці крові були встановлені його концентрації, що у 100 та 200 разів перевищували такі, що спостерігалися при застосуванні у терапевтичних дозах еналаприлу малеату.
Лікування. Рекомендується внутрішньовенна інфузія розчину натрію хлориду. При зниженні артеріального тиску хворий має зайняти горизонтальне положення і підняти нижні кінцівки. Також можливе інфузійне введення ангіотензину ІІ та/або катехоламінів. Якщо таблетки були прийняті нещодавно, то слід вжити заходів щодо виведення еналаприлу мале ату (наприклад викликання блювання, промивання шлунка, призначення адсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат видаляється шляхом діалізу. При резистентній брадикардії показаний штучний водій ритму. Необхідно постійно контролювати життєво важливі показники, рівень електролітів та креатиніну у сироватці.

Застосування у період вагітності або годування груддю.
Інгібітори АПФ не рекомендується застосовувати у І триместрі вагітності, а у ІІ та ІІІ триместрах їх застосування протипоказано.
Епідеміологічні дані стосовно ризику тератогенезу внаслідок застосування інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності не є неспростовними, однак незначне підвищення ризику не виключається.
У разі необхідності тривалої терапії інгібіторами АПФ жінкам, які планують вагітність, показане альтернативне лікування антигіпертензивними засобами, безпека застосування яких доведена. Якщо вагітність діагностовано, застосування інгібіторів АПФ треба негайно припинити, і розпочати лікування, якщо це необхідно, альтернативними засобами. У випадку застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності не виключена поява ефектів фетотоксичності (погіршення ниркової функції, олігогідрамнія (маловоддя), затримка осифікації кісток черепа), а у новонароджених — ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та гіперкаліємії. У випадку появи ефектів фетотоксичності під час терапії інгібітори АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності пацієнткам показане ультразвукове дослідження для перевірки функції нирок та стану кісток черепа. Дітей, матері яких під час вагітності застосовували інгібітори АПФ, слід ретельно спостерігати на предмет артеріальної гіпотензії.
Застосування у період годування груддю.
Деякі фармакокінетичні дані підтверджують вміст ІАПФ у молоці матері в незначній концентрації. Незважаючи на те, що незначні концентрації ІАПФ клінічного значення не мають, все ж таки, через наявність ризику виникнення побічних ефектів у дитини (вплив на серцево-судинну систему та функцію нирок), а також через недостатній досвід клінічного застосування Берліприлу в цій групі пацієнтів, проводити лікування Берліприлом пацієнток – у випадку недоношених дітей або перших тижнів життя – не рекомендується, якщо дитину мати годує грудним молоком. В інших випадках лікування Берліприлом® жінок, які годують груддю, можна розглядати лише у разі нагальної потреби, і проводитися воно має під наглядом лікаря з метою контролю побічних ефектів у дитини.

Діти.
Берліприл® протипоказаний дітям віком молодше 6 років. Дані щодо ефективності та безпеки застосування Берліприлу® у пацієнтів педіатричного профілю, які страждають на артеріальну гіпертонію, обмежені, а досвід застосування при інших показаннях відсутній. Берліприл® призначений тільки дітям з артеріальною гіпертензією, але він не рекомендується для застосування при інших показаннях.
Еналаприл не рекомендується хворим педіатричного профілю із показником клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м2 через те, що відсутня відповідна інформація.

Особливості застосування.
Симптоматична артеріальна гіпотензія.
При неускладненій артеріальній гіпертензії артеріальна гіпотензія спостерігається рідко. При нестачі рідини в організмі, наприклад внаслідок застосування діуретичних засобів, вживання їжі з малим вмістом солі, проведення гемодіалізу, поносу або блювання у хворих на артеріальну гіпертензію при лікуванні Берліприлом® симптоматична артеріальна гіпотензія розвивається частіше. У хворих із серцевою недостатністю, що супроводжується нирковою недостатністю або без неї, також може спостерігатись артеріальна гіпотензія. Зокрема, це може стосуватися пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю, які застосовують великі дози петльових діуретичних засобів, у яких є гіпонатріємія або зниження функції нирок. Лікування таких пацієнтів – якщо треба підбирати нові дози Берліприлу® та/або діуретика – необхідно починати та проводити під контролем лікаря. Так само чинять з хворими на ішемічну хворобу серця або з цереброваскулярною патологією, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або до інсульту. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії хворого треба перевести в горизонтальне положення та провести, у разі необхідності, внутрішньовенну інфузію розчину натрію хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого лікування, яке можна продовжити після нормалізації артеріального тиску (завдяки компенсування об’єму циркулюючої крові). У деяких хворих із серцевою недостатністю із нормальним або пониженим артеріальним тиском під впливом Берліприлу® може мати місце подальше зниження артеріального тиску. Цей аж ніяк не несподіваний ефект зазвичай не є приводом для відміни лікарського засобу. Якщо зниження артеріального тиску стане симптоматичним, тобто супроводжуватиметься симптоматикою, то може виникнути необхідність зменшення дози Берліприлу® та/або діуретика або відміни Берліприлу®.
Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія.
Як і у випадку інших вазодилататорів, рекомендується особлива обережність при застосуванні ІАПФ у пацієнтів, у яких у лівому шлуночку наявна обструкція клапанів та перешкода у ділянці виносного тракту. При шоку, що супроводжується недостатністю кровообігу, і при гемодинамічній явній перешкоді у ділянці виносного тракту слід уникати застосування цих препаратів.
Порушення функції нирок.
У пацієнтів зі зниженням функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу еналаприлу малеату слід підбирати залежно від кліренсу креатиніну у пацієнта. Підтримуючу дозу підбирати залежно від реакції пацієнта на лікування. У таких пацієнтів контроль калію та креатиніну сироватки є рутинним в рамках звичайного медичного спостереження. Зокрема, були повідомлення про розвиток ниркової недостатності при застосуванні еналаприлу малеату хворим із тяжкою серцевою недостатністю або із захворюваннями нирок, що були першопричиною захворювання, у тому числі зі стенозом ниркових артерій. Така ниркова недостатність носить оборотний характер за умови її своєчасної діагностики та відповідного лікування. У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без захворювання нирок комбінація еналаприлу малеату з діуретичним засобом може призвести до підвищення рівня сечовини та креатиніну в сироватці. У таких випадках може виникнути потреба у зменшенні дози еналаприлу малеату та/або відміні діуретика. При цьому треба подумати про можливий стеноз ниркових артерій як причину цих явищ.
Реноваскулярна артеріальна гіпертензія.
У пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки лікування ІАПФ становить особливу небезпеку через можливе зниження артеріального тиску або розвитку ниркової недостатності. При цьому може виникнути втрата функції нирок, що часто проявляється лише незначними змінами показників креатиніну сироватки. Лікування цих пацієнтів потрібно розпочинати з низьких доз і під пильним наглядом лікаря, ретельно титруючи дозу та контролюючи ниркову функцію.
Трансплантація нирок.
Досвід застосування Берліприлу® пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, тому лікування таких пацієнтів цим препаратом не рекомендується.
Печінкова недостатність.
При лікуванні ІАПФ зрідка спостерігався синдром, що починається з холестатичної жовтяниці та прогресує аж до блискавичного печінкового некрозу (іноді з летальним результатом). Патогенез цього синдрому неясний. У випадку пацієнтів, у яких при лікуванні ІАПФ спостерігається жовтяниця або виражене підвищення рівня печінкових ферментів, необхідна відміна ІАПФ та відповідне лікування.
Нейтропенія/агранулоцитоз.
Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у хворих, які отримували ІАПФ. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією та без особливих факторів ризику нейтропенія з'являється рідко. Проте хворим на колагенози із залученням в процес судин, а також тим, хто отримує імунодепресанти, алопуринол, прокаїнамід або хворим із кількома перерахованими факторами ризику еналаприл малеат слід застосовувати дуже обережно, особливо якщо має місце обмеження функції нирок. У деяких із цих пацієнтів виникали тяжкі інфекційні захворювання, які іноді не піддавались інтенсивній антибіотикотерапії. Якщо такі пацієнти отримують еналаприлу малеат, то їм рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів крові та вони зобов’язані інформувати лікаря про усі ознаки будь-якої інфекції.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.
Були повідомлення про розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв’язок та/або гортані у пацієнтів, які лікувалися ІАПФ, включаючи Берліприл®. Ці явища можуть з’явитися під час лікування у будь-який момент. У такому випадку препарат Берліприл® треба негайно відмінити. Задля того, щоб до виписки з лікарні переконатися у повному зворотному розвитку симптомів, за пацієнтом необхідно встановити ретельний нагляд. Навіть у випадку, коли ангіоневротичний набряк вразив тільки язик при відсутності дихальної недостатності, необхідний додатковий нагляд, оскільки призначення антигістамінних засобів та кортикостероїдів може бути недостатнім. Були повідомлення про поодинокі летальні випадки на тлі розвитку набряку гортані та язика. При набряку язика, надгортанника або гортані підвищений ризик виникнення обструкції дихальних шляхів, особливо у хворих, які перенесли операцію на дихальних шляхах. При залученні язика, голосових зв’язок або гортані з появою загрози обструкції дихальних шляхів необхідно невідкладно почати відповідне лікування, наприклад підшкірне введення 0,3-0,5 мл 0,1 % розчину адреналіну та/або вжити заходів для забезпечення прохідності дихальних шляхів.
У чорношкірих хворих порівняно з нечорношкірими має місце більша частота випадків ангіоневротичних набряків при терапії ІАПФ.
У пацієнтів з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку, спричиненого не ІАПФ, можливо, є підвищений ризик його розвитку при застосуванні ІАПФ.
Анафілактичні реакції під час десенсибілізуючої терапії, спрямованої проти отрути комах.
Зрідка при проведенні десенсибілізуючої терапії проти отрути комах та одночасному застосуванні інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції, що представляють загрозу для життя. Якщо показана специфічна імунотерапія (десенсибілізація) проти отрути комах, то інгібітори АПФ тимчасово замінюють іншими засобами для лікування артеріальної гіпертензії та серцевої недостатності.
Анафілактичні реакції під час ЛПНЩ-аферезу (плазмаферез ліпопротеїдів низької щільності).
Під час проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ-аферез) із застосуванням декстрансульвату при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ зрідка мали місце загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Якщо ЛПНЩ-аферез показаний, то інгібітори АПФ також тимчасово замінюють іншими засобами для лікування артеріальної гіпертензії та серцевої недостатності.
Пацієнти, які лікуються за методом гемодіалізу.
При проведенні гемодіалізу з використанням high-flux мембран (наприклад, «AN 69») та одночасному застосуванні ІАПФ існує ризик появи анафілактоїдних реакцій. Тому таким пацієнтам слід використовувати або іншу мембрану, або гіпотензивний засіб іншого класу речовин.
Пацієнти, які страждають на цукровий діабет.
У пацієнтів, які страждають на цукровий діабет, які перебувають на лікуванні пероральними антигіперглікемічними засобами або інсуліном, яким додатково призначили ІАПФ, у перший місяць комбінованої терапії слід ретельно контролювати показники цукру в крові.
Кашель.
Були повідомлення про кашель, пов'язаний із застосуванням ІАПФ. Типовим є відсутність мокротиння, кашель носить стійкий характер і проходить після відміни лікування. Кашель внаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.
Оперативні втручання/анестезія.
У пацієнтів, яким проводиться значне оперативне втручання або анестезія за допомогою препаратів, що знижують артеріальний тиск, еналаприлу малеат блокує – у якості реакції на компенсаторну секрецію реніну – утворення ангіотензину II. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, вона коригується за допомогою збільшення об’єму циркулюючої крові.
Гіперкаліємія.
У деяких пацієнтів при лікуванні ІАПФ, у тому числі еналаприлу малеат, спостерігалося підвищення концентрації рівня калію в сироватці крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є: ниркова недостатність, порушення функції нирок, літній вік (віком від 70 років), цукровий діабет, такі інтеркурентні фактори як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретичних препаратів (наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), застосування препаратів калію або замінників солі на основі калію, а також одночасне призначення інших ліків, що здатні підвищувати рівень калію у сироватці крові (наприклад гепарин). При застосуванні препаратів калію, калійзберігаючих лікарських засобів або замінників солі на основі калію у хворих із порушенням функції нирок можливе значне підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкаліємія здатна спричинити розвиток тяжких аритмій, у тому числі з летальним наслідком. Якщо застосування цих препаратів одночасно з еналаприлом вважається доцільним, то лікування слід проводити з обережністю, регулярно контролюючи рівень калію у сироватці крові.
Літій.
У цілому препарати літію не рекомендується комбінувати з еналаприлу малеатом.
Етнічні відмінності.
Виразність гіпотензивної дії еналаприлу малеату – як і у випадку інших ІАПФ – у чорношкірих пацієнтів, ймовірно, може бути меншою, ніж у нечорношкірих; що, можливо, пов’язано із тим, що у чорношкірих пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертонію, часто має місце знижений рівень реніну у плазмі.
Лактоза.
Цей лікарський засіб містить лактозу. Хворим з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом малабсорбції глюкози-галактози цей препарат застосовувати не слід. Вміст лактози в 1 таблетці препарату Берлірприл® не перевищує 200 мг.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Препарат Берліприл® може спричинювати запаморочення та слабкість, що може чинити незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Калійзберігаючі діуретики або препарати калію. ІАПФ зменшують спричинені діуретиками втрати калію. Калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), препарати калію або калійвмісні замінники солі можуть призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці. Якщо через виявлену гіпокаліємію одночасне застосування все ж таки необхідне, то їх слід застосовувати дуже обережно та при частому контролі рівня калію сироватки.
Діуретичні засоби (тіазидового ряду або петльові діуретики). Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може на початку терапії еналаприлу малеатом призвести до гіповолемії та таким чином підвищити ризик розвитку гіпотензії. Гіпотензивний ефект можна зменшити, якщо відмінити діуретик, компенсувати нестачу рідини або солей в організмі або якщо почати терапію еналаприлу малеатом з його низьких доз.
Інші антигіпертензивні засоби. Одночасне застосування з іншими гіпотензивними засобами може підсилювати гіпотензивний ефект еналаприлу малеату. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами також може призводити до подальшого зниження артеріального тиску.
Літій. Були повідомлення про минуще підвищення кoнцeнтрaції літію в сироватці та про його токсичні ефекти при одночасному застосуванні з ІАПФ. При одночасному лікуванні діуретиками тіазидового ряду та ІАПФ може підвищитися кoнцeнтрaція літію в сироватці і тим самим – ризик інтоксикації літієм. Тому одночасне застосування еналаприлу малеату та літію не рекомендується; якщо ця комбінація все ж таки необхідна, то рекомендується ретельний контроль рівня сироваткового літію.
Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для анестезії та наркозу. Одночасне застосування ІАПФ із певними засобами для проведення наркозу, трициклічними антидепресантами та нейролептиками може підсилити зниження артеріального тиску.
Нестероїдні протизапальні лікарські засоби(НПЗЛЗ. Тривале застосування НПЗЗ може послабляти антигіпертензивну дію ІАПФ. Ефекти НПЗЗ, у тому числі інгібіторів ЦОГ-2 та ІАПФ стосовно підвищення рівня калію у сироватці крові додаються і можуть призводити до погіршення функції нирок. Це явище зазвичай має оборотний характер. У поодиноких випадках може мати місце гостра ниркова недостатність, особливо у хворих зі зниженням ниркової функції, у таких, наприклад, як хворі літнього віку або хворі зі зниженням кількості рідини в організмі (наприклад унаслідок застосування діуретичних засобів). Як на початку лікування одночасно із зазначеними засобами, так і періодично після закінчення їх застосування необхідно забезпечити відповідне надходження рідини в організм та контроль функції нирок.
Препарати золота. У поодиноких випадках можливе виникнення нітритоїдних реакцій (набряк обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) у хворих, які лікувалися ін'єкційними препаратами золота (натрію ауротималат) та інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом малеатом.
Симпатоміметичні засоби. Симпатоміметичні засоби можуть послабляти антигіпертензивну дію ІАПФ.
Антидіабетичні лікарські засоби. Результати досліджень епідеміології вказують на можливе посилення гіпоглікемічної дії протидіабетичних засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) при одночасному застосуванні ІАПФ; при цьому є ризик розвитку гіпоглікемії. Очевидно, такі випадки мають місце, зокрема у перші тижні комбінованого лікування, а також у пацієнтів зі зниженням функції нирок.
Етиловий спирт. Етиловий спирт підсилює гіпотензивний ефект ІАПФ.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні засоби та бета-блокатори. Немає протипоказань щодо комбінації еналаприлу малеату із ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними засобами та бета-адреноблокаторами.

Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Берліприл® (еналаприлу мaлeaт) – це сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, що є похідним двох амінокислот (L-аланіну та L-проліну). Ангіотензинперетворювальний фeрмeнт (АПФ) являє собою пептидилдіпептидазу, яка каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II – cубcтaнцію, що виявляє вазоконстрикторну дію. Після всмоктування еналаприл піддається гідролізу з утворенням еналаприлату, який пригнічує АПФ, у результаті чого зменшується концентрація ангіотензину-ІІ у плазмі крові, що, у свою чергу, призводить до зниження активності реніну у плазмі (за рахунок усунення негативного зворотного зв’язку з виділенням реніну) та до зменшення секреції альдостерону.
АПФ є ідентичним кіназі II. Таким чином, Берліприл® також може блокувати розпад брадикініну, пeптида, який чинить на судини виражену послаблювальну дію. Незважаючи на це, роль, яку ця обставина може відігравати у терапевтичній дії еналаприлу мaлeaту, залишається невивченою.
Хоча Берліприл® чинить антигіпертензивну дію, завдяки, у першу чергу, пригніченню ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, все ж таки еналаприл знижує артеріальний тиск навіть у пацієнтів з низьким рівнем реніну в крові.
У пацієнтів з артеріальною гіпeртензією Берліприл® призводить до зниження артеріального тиску і в лежачому, і в стоячому положенні, причому без значного підвищення частоти серцевих скорочень.
Симптоматична ортостатична гіпотензія трапляється нечасто. У деяких пацієнтів розвиток оптимального зниження артеріального тиску може потребувати кількох тижнів терапії. Різке припинення застосування Берліприлу® не було пов’язане зі швидким підвищенням артеріального тиску.
Ефективний інгібіторний вплив на активність АПФ у звичайному випадку настає через 2-4 години після перорального призначення індивідуальної дози еналаприлу малеату. Прояв антигіпертензивної активності зазвичай можна помітити через 1 годину, а максимальне зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від дози. Однак при рекомендованих дозах антигіпертензивна та гемодинамічна дія триває щонайменше 24 години.
Дослідження гемодинаміки у хворих на ессенціальну артеріальну гіпертензію довели, що зниження артеріального тиску супроводжувалося зменшенням периферичного опору в артеріях та збільшенням хвилинного об’єму крові, але частота серцевих скорочень майже не змінювалася. Після застосування Берліприлу® кровообіг у нирках збільшувався, ступінь клубочкової фільтрації залишався незміненим. Ознак затримки солей та рідини не було. Однак у хворих, у яких ступінь клубочкової фільтрації до лікування Берліприлом® був низьким, він підвищувався.
У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів з діабетом і без нього, а також із захворюваннями нирок після прийому еналаприлу мaлeaту спостерігалося зменшення альбумінурії, а також зменшення виведення із сечею IgG та загального білка.
При одночасному застосуванні препарату з діуретиками типу тіазидів гіпотензивний вплив Берліприлу®, виявляється щонайменше адитивним. Берліприл® може знижувати розвиток гіпокаліємії, спричиненої тіазидами, або перешкоджати її виникненню.
У пацієнтів із серцевою недостатністю, які приймають препарати наперстянки та діуретики, у результаті застосування еналаприлу мaлeaту (перорально або в/в) спостерігалося зменшення периферичного опору та зниження артеріального тиску. Хвилинний обсяг крові збільшувався; частота серцевих скорочень, яка у пацієнтів із серцевою недостатністю зазвичай підвищена, навпаки – знижувалася. Так само зменшувався тиск у капілярах легенів. Переносимість фізичного навантаження та ступінь серцевої недостатності (за критеріями Нью-Йоркської асоціації кардіологів) таким же чином змінювалися у кращий бік. При тривалому застосуванні ці ефекти зберігаються. У пацієнтів із серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості, еналаприлу мaлeaт уповільнював прогресування дилатації/збільшення серця та серцевої недостатності, визначених за зменшенням кінцевого діастолічного та систолічного обсягів у лівому шлуночку та за збільшенням фракції викиду.
У хворих із проявами серцевої недостатності, що обумовлена систолічною дисфункцією (фракцій викиду менше 35 %) еналаприл покращував показник виживання та зменшував рівень госпіталізації спричинені прогресуючою серцевою недостатністю. У хворих із дисфункцією лівого шлуночка еналаприл знижував ризик інфаркту міокарда, а також ризик госпіталізації, спричинені нестабільною стенокардією. У популяції хворих із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду менше 35 %) еналаприл зменшував частоту проявів серцевої недостатності або випадків летального наслідку, а також у хворих, які застосовували еналаприл, знижувався рівень госпіталізації через появу або загострення серцевої недостатності.
Фармакокінетика. Після перорального прийому еналаприл малеат швидко всмоктується (60 % від прийнятої дози) і його максимальна концентрація у плазмі крові спостерігається через 1 годину. Прийом їжі на його всмоктування не впливає. Вжитий орально еналаприлу малеат після всмоктування піддається швидкому та повномасштабному гідролізу до еналаприлату, потужного інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту.
Пік концентрації еналаприлату у плазмі досягається приблизно через 4 години. Ефективний час напівнакопичення еналаприлату після багаторазового перорального застосування становить 11 годин. Ефективне пригнічення активності ангіотензинперетворювального ферменту відбувається через 2-4 години після прийому однієї дози еналаприлу малеату. Початок антигіпертензивної дії спостерігається через 1 годину, а максимальна дія – через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від дози, однак за рекомендованих дозувань антигіпертензивний і гемодинамічний ефекти зберігаються не менше 24 годин. У добровольців із нормальною нирковою функцією концентрація еналаприлату у сироватці крові досягає свого стаціонарного рівня приблизно через 4 доби після початку застосування. У діапазоні терапевтично значущих концентрацій у людини зв’язування з білками плазми не перевищує 60 %. Окрім перетворення в еналаприлат, даних про подальший значущий метаболізм еналаприлу малеату немає. Еналаприлат виводиться переважно нирками. Основним компонентом у сечі є еналаприлат (40 % від прийнятої дози) і незмінений еналаприлу малеат (приблизно 20 %). У пацієнтів з нирковою недостатністю експозиція еналаприлу малеату та еналаприлату в організмі підвищена.
Порушення функції нирок. У хворих на ниркову недостатність експозиція еналаприлу малеату та еналаприлату в організмі підвищена. У хворих із легкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) значення AUC (площі під кривою) еналаприлату під час постійного застосування 5 мг/добу було приблизно у 2 рази вищим, ніж у хворих з нормальною функцією нирок. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) це значення AUC було приблизно у 8 разів вищим. На цій стадії ниркової недостатності ефективний період напіввиведення багаторазових дозувань подовжений, досягнення стаціонарного рівня уповільнено. Еналаприлат можна видалити з крові за допомогою гемодіалізу, а ступінь його діалізації становить 62 мл/хв.
Діти. Наявні обмежені дані з фармакокінетики стосовно дітей віком старше 2 місяців. Були проведені дослідження фармакокінетики із застосуванням різних доз еналаприлу малеату (орально 0,07-0,14 мг/кг/добу) у 40 дітей з артеріальною гіпертензією віком від 2 місяців до 16 років. Стосовно фармакокінетики еналаприлату результати цього дослідження великих розбіжностей між дітьми та дорослими не засвідчили. Результати свідчать про збільшення AUC (при нормуванні доз у розрахунку на масу тіла) з віком, однак таке збільшення AUC не спостерігалося, якщо дози нормувалися у розрахунку на площу тіла. У стаціонарному стані середній ефективний період напівнакопичення еналаприлату становив 14 годин.

Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
Берліприлâ 10: блідо-коричневого кольору, злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями та насічкою для поділу з одного боку.
Берліприлâ 20: блідо-червонуватого кольору, злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями та насічкою для поділу з одного боку.
Таблетки можна розділити на еквівалентні половини.

Термін придатності. 3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності!

Умови зберігання.
Берліприлâ 10: зберігати при температурі не вище 25 °С.
Берліприлâ 20: зберігати при температурі не вище 30 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. Блістер по 10 таблеток; по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробники.
Виробництво “in bulk”, пакування, контроль та випуск серії:
Менаріні - Фон Хейден ГмбХ.
Місцезнаходження. Лейпцігер Штрасе 7-13, 01097 Дрезден, Німеччина.
Виробництво “in bulk” та контроль серії:
БЕРЛІН-ХЕМІ АГ.
Місцезнаходження. Темпельхофер Вег 83, 12347 Берлін, Німеччина.
Пакування, контроль та випуск серії:
БЕРЛІН-ХЕМІ АГ.
Місцезнаходження. Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.
Пакування:
Клоке Ферпакунгc-Сервіс ГмбХ.
Місцезнаходження. Макс-Бекер-Штрасе 6, 76356 Вайнгартен, Німеччина.