Фленокс отзывы

Отзывы об эффективности и лечении лекарственного препарата Фленокс. Укажите ваш точный адрес, чтобы купить Фленокс в ближайшей аптеке
Рейтинга
НЕТ
отзывов
0 отзывов
На данный момент пользователи не оставили ни одного отзыва о лекарственном препарате Фленокс. Если вы имел личный опыт использования данного препарата, пожалуйста, поделитесь своим отзывом о нем.

Чтобы написать отзыв о Фленокс или ответить на него, вам необходимо войти на сайт, а сделать вы это можете через социальную сеть:
или
Настоятельно не рекомендуем самостоятельно выносить решение о приеме лекарственного препарата Фленокс на основании вышеизложенных отзывов, это может сделать только врач, исходя из вашей клинической картины. Все отзывы о Фленокс и рекомендации пользователей опубликованы исключительно с ознакомительной целью и не должны послужить для вас как руководство к самолечению.
Перед употреблением препарата проконсультируйтесь с врачом и ознакомьтесь с инструкцией по применению.
САМОЛІКУВАННЯ МОЖЕ БУТИ ШКІДЛИВИМ ДЛЯ ВАШОГО ЗДОРОВ'Я
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ФЛЕНОКС®
(FLENOX)

Склад:
діюча речовина: еноксапарин натрію;
1 мл розчину містить: 10 000 анти-Ха МО, що еквівалентно 100 мг еноксапарину натрію;
2 000 анти-Ха МО/ 0,2 мл, що еквівалентно еноксапарину натрію 20 мг;
4 000 анти-Ха МО/0,4 мл, що еквівалентно еноксапарину натрію 40 мг;
6 000 анти-Ха МО/0,6 мл, що еквівалентно еноксапарину натрію 60 мг;
8 000 анти-Ха МО/0,8 мл, що еквівалентно еноксапарину натрію 80 мг;
допоміжні речовини: вода для ін’єкцій.
Лікарська форма. Розчин для ін'єкцій.
Фармакотерапевтична група. Антитромботичні засоби. Група гепарину. Еноксапарини.
Код АТС В01А В05.
Клінічні характеристики.
Показання.
- Профілактика венозного тромбозу та емболії при ортопедичних або загальнохірургічних операціях;
- профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень у терапевтичних хворих, які перебувають на ліжковому режимі у зв`язку з гострими захворюваннями (серцева недостатність ІІІ або ІV класу за класифікацією NYHA, дихальна недостатність, тяжкий гострий інфекційний процес, ревматичні захворювання);
- попередження тромбоутворення в екстракорпоральній системі кровообігу при гемодіалізі;
- лікування діагностованого тромбозу глибоких вен, який супроводжується або не супроводжується тромбоемболією легеневої артерії, крім випадків, які потребують проведення тромболітичної терапії чи хірургічного втручання;
- лікування нестабільної стенокардії і гострої фази інфаркту міокарда без зубця Q у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою.
- лікування гострого інфаркту міокарда з підйомом/елевацією сегмента ST у комбінації з тромболітичним засобом у хворих, яким можливе подальше застосування коронарної ангіопластики, а також у хворих, яким цю процедуру не проводять.

Протипоказання.
- Підвищена чутливість до еноксапарину натрію, гепарину або його похідних, включаючи інші низькомолекулярні гепарини (НМГ);
- в анамнезі серйозна гепарин-індукована тромбоцитопенія (ГІТ) II типу, спричинена застосуванням нефракціонованого або низькомолекулярного гепарину (див. «Застереження»);
- геморагічні прояви або схильність до кровотечі у зв'язку із порушенням гемостазу
(можливим виключенням може бути дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, не пов'язане із лікуванням гепарином (див. «Особливості застосування»);
- органічне ураження з ймовірністю виникнення кровотечі;
- клінічно значуща активна кровотеча;
- внутрішньомозковий крововилив;
- тяжка ниркова недостатність, оскільки не існує відповідних даних досліджень (кліренс креатиніну, розрахований за формулою Кокрофта, становить приблизно 30 мл/хв, (див. «Особливості застосування»), за винятком випадків, коли хворі знаходяться на гемодіалізі).
Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю застосовують нефракціонований гепарин. Для розрахунків за допомогою формули Кокрофта використовують найостанніші дані маси тіла (див. «Особливості застосування).
- Хворим, яким застосовують препарати низькомолекулярних гепаринів, не можна проводити спинномозкову або епідуральну анестезію.
- Дитячий вік.
Фленокс® не рекомендується застосовувати у наступних ситуаціях:
- у початковій фазі масивного ішемічного інсульту, з втратою свідомості чи без.
Якщо інсульт викликаний тромбоемболією, то еноксапарин має бути введений впродовж перших 72 годин з моменту виникнення інсульту.
Поки що не встановлена ефективність застосування лікувальних доз низькомолекулярних гепаринів незалежно від причини, ступеня поширеності та клінічної тяжкості інсульту головного мозку.
- Гострий інфекційний ендокардит (за винятком деяких тромбогенних захворювань серця).
- Легка та середня ступінь важкості ниркової недостатності (кліренс креатиніну > 30 та < 60 мл/хв).
Не рекомендується застосовувати у комбінації з такими засобами (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»), як:
- ацетилсаліцилова кислота у дозах, що мають знеболювальну, жарознижувальну та протизапальну дії;
- нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) для системного застосування;
- Декстран - 40 (парентеральне введення).

Спосіб застосування та дози. 1 мг (0,01 мл) еноксапарину натрію відповідає приблизно 100 одиницям активності анти-Ха МО. Фленокс® слід вводити підшкірно при профілактичному і лікувальному застосуванні за виключенням наступних випадків:
- застосування препарату для антикоагуляції у практиці гемодіалізу;
- лікування пацієнтів з інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST, яким необхідне внутрішньовенне болюсне введення.
Фленокс® не дозволяється вводити внутрішньом`язово. Препарат рекомендовано до застосування тільки у дорослих.

Техніка підшкірного введення. Заповнені виробником шприци готові до безпосереднього використання. За необхідності дозу препарату Фленокс® можна відкорегувати залежно від маси тіла пацієнта. Для цього у разі необхідності перед проведенням ін’єкції зі шприца потрібно видалити зайву кількість препарату. Якщо у видаленні зайвої кількості препарату потреби немає, то з метою уникнення втрати препарату усувати повітряні пухирці зі шприца перед ін’єкцією не потрібно.
Підшкірну ін'єкцію препарату Фленокс® краще виконувати, коли пацієнт перебуває у лежачому положенні. Вводять препарат у підшкірно-жирову тканину передньобічної або задньобічної поверхні черевної стінки, чергуючи правий та лівий бік, використовуючи різні місця для кожної ін’єкції. Голку потрібно ввести на цілу довжину вертикально в товщу складки шкіри, утвореною між великим та вказівним пальцями. Складку шкіри потрібно утримувати протягом всього введення ін'єкції. Не можна терти місце ін’єкції після введення.
Техніка внутрішньовенного (болюсного) введення/застосування препарату Фленокс® для лікування гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST.
Лікування починають із внутрішньовенної болюсної ін’єкції, після чого негайно проводять підшкірну ін’єкцію. Для проведення внутрішньовенного болюсу із заповненого виробником градуйованого шприца з препаратом Фленокс®, який містить 40 мг (0,4 мл; 4000 анти-Ха MO), 60 мг (0,6 мл; 6000 анти-Ха MO) або 80 мг (0,8 мл; 8000 анти-Ха MO), необхідно видалити зайву кількість препарату, щоб у шприці залишилася доза 30 мг (0,3 мл; 3000 анти-Ха MO).
Цю дозу препарату Фленокс® вводять у трубку системи для внутрішньовенного введення розчинів. Не допускається змішування або одночасне введення препарату з іншими лікарськими засобами. Для видалення залишків інших лікарських засобів, а отже, і для попередження їх змішування з препаратом Фленокс® перед проведенням внутрішньовенної болюсної ін’єкції препарату Фленокс® та після нього систему необхідно промити достатньою кількістю 0,9 % розчину натрію хлориду або 5 % розчину глюкози. Фленокс® можна безпечно вводити у 0,9 % розчині натрію хлориду або у 5 % розчині глюкози.
В умовах стаціонару препарат Фленокс® можна застосовувати для:
- отримання дози 1 мг/кг (100 анти-Ха МО/кг) для першої підшкірної ін'єкції, яку необхідно провести слідом за внутрішньовенною болюсною ін’єкцією, а також подальших доз 1 мг/кг (100 анти-Ха МО/кг), які необхідно вводити підшкірно кожні 12 годин;
- отримання дози 0,3 мг/кг (30 анти-Ха МО/кг) для внутрішньовенного болюсного введення хворим, яким проводять подальшу коронарну ангіопластику.
Впродовж усього періоду лікування слід регулярно контролювати кількість тромбоцитів, оскільки існує ризик виникнення гепарин-індукованої тромбоцитопенії (ГІТ).

Профілактика венозного тромбозу.
При операціях у дорослих з помірним ризиком тромбоутворення (наприклад в абдомінальній хірургії) і у хворих без високого ризику тромбоемболії препарат Фленокс® вводять у дозі 20 мг (0,2 мл; 2 000 анти-Ха МО) 1 раз на добу підшкірно.
Дорослим пацієнтам з високим ризиком тромбоемболій (операції на кульшовому, колінному суглобах; операції в онкологічних хворих) Фленокс® вводять підшкірно у дозі 40 мг (0,4 мл; 4 000 анти-Ха) 1 раз на добу. У загальній хірургії перша доза має бути введена за 2 години до оперативного втручання; в ортопедичній хірургії перша доза має бути введена за 12 годин до оперативного втручання. Тривалість профілактичного лікування становить у середньому 7-10 днів. В ортопедії призначають Фленокс® у дозі 40 мг (0,4 мл; 4 000 анти-Ха) 1 раз на добу протягом 4 тижнів.

Профілактика венозних тромбоемболічних ускладнень у терапевтичних хворих, які перебувають на ліжковому режимі: рекомендована доза препарату Фленокс® становить 40 мг (0,4 мл; 4000 анти-Ха МО) 1 раз на добу підшкірно.Фленокс® призначають щонайменше на 6 днів, тривалість лікування не більше 14 днів.
Попередження тромбоутворення в екстракорпоральній системі кровообігу при проведенні гемодіалізу: рекомендована доза для дорослих – 1 мг/кг (100 анти-Ха МО/кг) маси тіла пацієнта. Фленокс® вводять в артеріальну магістраль екстракорпоральної системи кровообігу на початку сеансу діалізу. Антикоагулянтного ефекту цієї дози, як правило, достатньо для проведення 4-годинного діалізу; при виявленні кілець фібрину може бути введена додаткова доза 0,5-1,0 мг/кг (50-100 анти-Ха МО/кг).
Для пацієнтів з високим ризиком кровотечі доза еноксапарину натрію має бути знижена до 0,5 мг/кг при подвійному судинному доступі та до 0,75 мг/кг – при єдиному доступі. При появі фібринових кілець вводять додаткову дозу від 0,5 мг/кг до 1 мг/кг.

Лікування тромбозу глибоких вен, який супроводжується або не супроводжується тромбоемболією легеневої артерії, у пацієнтів без будь-яких серйозних клінічних симптомів: будь-яку підозру на виникнення тромбозу глибоких вен слід негайно підтвердити за допомогою відповідних методів дослідження.

Дозування.
Фленокс® призначають підшкірно 1 раз на добу в дозі 1,5 мг/кг (150 анти-Ха МО/кг) або двічі на добу в разовій дозі 1 мг/кг (100 анти-Ха МО/кг) кожні 12 годин.
У пацієнтів з масою тіла більше 100 кг та менше 40 кг корекція дози НМГ не вивчалася. НМГ може бути менш ефективним у пацієнтів з масою тіла більше 100 кг та призводити до підвищеного ризику виникнення кровотечі у пацієнтів з масою тіла менше 40 кг. Тому необхідно ретельно контролювати клінічний стан цих пацієнтів.
Тривалість лікування тромбозу глибоких вен.
При лікуванні із застосуванням низькомолекулярного гепарину слід якомога швидше перейти на прийом пероральних антикоагулянтів, якщо протипоказання відсутні. Тривалість лікування НМГ не повинна перевищувати 10 днів, включно із часом, який необхідний для досягнення пероральними коагулянтами рівноважного стану, за винятком тих випадків, коли важко досягти рівноважного стану (див. «Особливі заходи безпеки. Контроль кількості тромбоцитів»). Тому терапію пероральними антикоагулянтами слід розпочинати якомога раніше.

Лікування нестабільної стенокардії та інфаркту міокарда без зубця Q.
Рекомендована разова доза препарату Фленокс® становить 1 мг/кг (100 анти-Ха МО/кг) підшкірно через кожні 12 годин; одночасно призначають ацетилсаліцилову кислоту перорально (рекомендовані дози: від 75 до 325 мг перорально після початкової навантажувальної дози 160 мг).
Тривалість лікування щонайменше 2-8 діб, до клінічної стабілізації стану пацієнта.

Лікування гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST у комбінації з тромболітичним засобом у хворих, яким проводять подальшу коронарну ангіопластику, а також у хворих, яким цю процедуру не проводять.
Початкову внутрішньовенну болюсну ін’єкцію препарату Фленокс® проводять у дозі 30 мг (0,3 мл; 3000 анти-Ха МО). Після чого підшкірно вводять 1 мг/кг (100 анти-Ха МО/кг) протягом 15 хвилин, потім кожні 12 годин (для перших двох підшкірних ін’єкцій максимальна сумарна доза становить 10000 анти-Ха МО).
Першу дозу препарату Фленокс® слід вводити у будь-який час за 15 хвилин до або через 30 хвилин після початку тромболітичної терапії.
Рекомендована тривалість лікування становить 8 днів або доти, доки пацієнта не випишуть зі стаціонару, якщо госпіталізація триває менше 8 днів.
Супутня терапія: після появи симптомів слід якнайшвидше починати прийом ацетилсаліцилової кислоти і продовжувати у дозі 75-325 мг на день протягом не менше 30 днів, якщо не показано інакше.
Хворі, яким проводять коронарну ангіопластику:
- якщо з часу останнього підшкірного введення препарату Фленокс® до роздування балона пройшло менше 8 годин, додаткове введення препарату не потрібне;
- якщо з часу останнього підшкірного введення препарату Фленокс® до роздування балона пройшло більше 8 годин, необхідно провести внутрішньовенну болюсну ін’єкцію 0,3 мг/кг (30 анти-Ха МО/кг) препарату Фленокс®. Для забезпечення точності об’ємів, що вводяться ін’єкційно, рекомендується розвести препарат до 300 анти-Ха МО/мл (0,3 мл (3000 анти- Ха МО) розвести у 10 мл розчинника (0,9% розчину натрію хлориду або 5% розчину глюкози)) (див. таблицю).

Об’єми, необхідні для ін’єкційного введення, коли розведення здійснюється для хворих, яким проводиться коронарна ангіопластика.

Маса тіла, кгНеобхідна доза, анти-Ха МООб’єм, необхідний для ін’єкційного введення, при розведенні до 300 МО/мл (тобто 0,3 мл (3000 анти-Ха МО)препарату Фленокс®, розведені в 10 мл розчинника)), мл
4513504,5
5015005
5516505,5
6018006
6519506,5
7021007
7522507,5
8024008
8525508,5
9027009
9528509,5
100300010


Пацієнтам у віці 75 років і більше, які знаходяться на лікуванні з приводу гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST, початкову внутрішньовенну болюсну ін’єкцію не проводять. Кожні 12 годин їм слід підшкірно вводити дозу 0,75 мг/кг (75 анти-Ха МО/кг) (тільки для перших двох ін’єкцій максимальна сумарна доза становить 75 мг (7500 анти-Ха МО).

Побічні реакції.
Геморагічні прояви викликані переважно:
супутніми факторами ризику: органічні ураження при яких існує ймовірність виникнення кровотечі, вік, ниркова недостатність, мала маса тіла та деякі комбінації лікарських засобів (див. «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»);
невиконанням терапевтичних рекомендацій, а саме: тривалості лікування та корекції дози з урахуванням маси тіла пацієнта (див. «Застереження»).
Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення гематоми спинного мозку під час спинномозкової анестезії, аналгезії або епідуральної анестезії, що проводилися після застосування низькомолекулярного гепарину.
Ці побічні ефекти призводили до неврологічних розладів різного ступеня тяжкості, включно із довготривалим або постійним паралічем (див. «Особливості застосування»).
Можливе виникнення гематоми у місці проведення підшкірної ін'єкції. Цей ризик зростає, якщо порушується рекомендована техніка проведення ін'єкції або застосовуються невідповідні засоби для її проведення. Тверді ущільнення, які минають через кілька днів, можуть виникати внаслідок запалення. Однак це не потребує припинення лікування.
Повідомлялося про випадки виникнення тромбоцитопенії. Існує два її типи.
Тип I, що спостерігається у більшості випадків, зазвичай є тромбоцитопенією середньої тяжкості (більше 100 000/мм3), яка виникає до 5 дня лікування та не вимагає припинення терапії.
Тип II - це дуже рідкісна серйозна імуноалергічна тромбоцитопенія (ГІТ), її поширеність залишається недостатньо вивченою (див. «Застереження»).
Можливе також безсимптомне та зворотнє підвищення кількості тромбоцитів. Дуже рідко повідомлялося про виникнення некрозу шкіри у місці ін'єкції. Появі цих явищ може передувати виникнення пурпури або інфільтрованих та болісних еритематозних бляшок. У таких випадках терапію слід негайно припинити.
Рідко виникають алергічні прояви з боку шкіри або системні реакції, які у деяких випадках призводили до припинення лікування. Дуже рідко спостерігалися випадки васкуліту, пов'язаного з підвищеною чутливістю шкіри.
Як і у випадку застосування нефракціонованих гепаринів, при тривалому лікуванні не можна виключати ризик розвитку остеопорозу.
Повідомлялося про виникнення гіперкаліємії та транзиторне підвищення рівнів трансаміназ.


Передозування.
Випадкове передозування після підшкірного введення значних доз низькомолекулярного гепарину може призвести до появи геморагічних ускладнень. Нейтралізують дію еноксапарину повільним внутрішньовенним введенням протаміну сульфату але при цьому враховують, що:
- ефективність протаміну сульфату значно нижча, ніж та, що спостерігається при передозуванні нефракціонованого гепарину;
- перед застосуванням протаміну сульфату через можливість виникнення небажаних явищ (зокрема анафілактичного шоку) слід ретельно зважити співвідношення користь/ризик. Нейтралізацію проводять шляхом повільного внутрішньовенного введення протаміну (сульфату або гідрохлориду).
Необхідні дози протаміну залежать від:
1) введеної дози низькомолекулярного гепарину (100 антигепаринових одиниць протаміну нейтралізують 100 анти-Ха МО низькомолекулярного гепарину), якщо еноксапарин натрію вводився впродовж останніх 8 годин;
2) часу, що минув після ін'єкції низькомолекулярного гепарину:
- інфузія 50 антигепаринових одиниць протаміну на 100 анти-Ха МО еноксапарину натрію може проводитися, якщо еноксапарин натрію вводився більш ніж 8 годин тому, або якщо необхідно ввести другу дозу протаміну;
- якщо еноксапарин вводився більш ніж 12 годин тому, то необхідності у введенні протаміну немає. Зазначені вище рекомендації призначені для пацієнтів, з нормальною функцією нирок, які застосовують повторні дози препарату.
Проте повністю нейтралізувати анти-Ха активність еноксапарину неможливо.
Через особливості абсорбції низькомолекулярного гепарину ця нейтралізація може бути тимчасовою та вимагати розподілення загальної розрахованої дози протаміну на декілька ін'єкцій (від 2 до 4), які проводяться впродовж 24 годин. Виникнення небажаних наслідків після прийому низькомолекулярного гепарину внутрішньо, навіть у великих кількостях, є малоймовірними (не спостерігалося жодного випадку), оскільки ступінь всмоктування цієї речовини у шлунку та кишківнику є незначним.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Фленокс® можна призначати вагітним лише за наявності суворих показань та під пильним наглядом лікаря. Фленокс® не рекомендується застосовувати у вагітних жінок з протезованими серцевими клапанами.
Ніколи не можна проводити спинномозкову або епідуральну анестезію хворим під час лікування препаратами НМГ.
Годування груддю. На період лікування слід утримуватися від годування груддю.

Діти. Не застосовують, оскільки даних відповідних досліджень немає.

Особливі заходи безпеки. Препарат не дозволяється вводити внутрішньом`язово. При застосуванні еноксапарину натрію потрібен суворий нагляд за хворими. Рекомендується визначати кількість тромбоцитів до початку лікування і протягом усього курсу лікування. Моніторинг кількості тромбоцитів необхідний незалежно від показань, за якими призначається препарат та його дозування.

Особливості застосування.
Лабораторний контроль.
Контроль кількості тромбоцитів.
Гепарин-індукована тромбоцитопенія (ГІТ).
Існує ризик виникнення серйозної, іноді тромбогенної, гепарин-індукованої тромбоцитопенії (яка також спостерігалася при застосуванні нефракціонованого гепарину і значно рідше – при застосуванні НМГ) імунного походження – ГІТ IIтипу.
Через наявність такого ризику необхідно визначати кількість тромбоцитів незалежно від терапевтичних показань та дози, що застосовується.
Визначення кількості тромбоцитів необхідно проводити до введення препарату або не пізніше ніж через 24 години після початку лікування, а потім – два рази на тиждень протягом всього періоду лікування.
Слід запідозрити виникнення ГІТ, якщо кількість тромбоцитів не перевищує 100 000/мм3 та/або якщо спостерігається зменшення кількості тромбоцитів на 30-50% порівняно з попереднім аналізом крові. ГІТ розвивається переважно від 5 до 21-го дня після початку лікування гепарином (найчастіше виникає на 10 день).
Однак у пацієнтів із гепарин-індукованою тромбоцитопенією в анамнезі це ускладнення може виникати і значно раніше. Поодинокі випадки спостерігалися також і після 21-го дня лікування. Слід намагатися виявити пацієнтів з таким анамнезом шляхом детального опитування перед початком лікування. Крім того, ризик появи рецидиву при повторному застосуванні гепарину спостерігається впродовж багатьох років, а іноді триває необмежений період часу.
В усіх випадках виникнення ГІТ є невідкладним станом, який вимагає консультації із спеціалістом.
Будь-яке значне зменшення кількості тромбоцитів (на 30-50% порівняно із вихідними показниками) є попереджувальним сигналом, навіть якщо показник не досяг критичного рівня. Якщо спостерігається зниження кількості тромбоцитів, то в усіх випадках повинні бути вжиті наступні заходи:
1. Негайне повторне проведення підрахунку кількості тромбоцитів для отримання підтвердження.
2. Припинення лікування препаратом Фленокс®, якщо отримані результати підтверджують зниження кількості тромбоцитів або навіть вказують на їх збільшення, якщо іншої очевидної причини цього не виявлено.
Для проведення тесту на агрегацію тромбоцитів іn vitro та імунологічного дослідження зразок крові необхідно помістити у пробірку з цитратним розчином. Однак у таких умовах негайні заходи, яких необхідно вжити, ґрунтуються не на результатах тесту на агрегацію тромбоцитів іn vitro, а на імунологічному дослідженні, при проведенні якого виникають труднощі, оскільки існує лише декілька спеціалізованих лабораторій, які можуть проводити такі тести, а їх результати можна отримати в найкращому випадку тільки через кілька годин. Проте, ці дослідження необхідні, так як можуть допомогти діагностувати подібне ускладнення, оскільки ризик виникнення тромбозу при продовженні лікування препаратом Фленокс® дуже високий.
3. Профілактика або лікування тромбоемболічних ускладнень, пов'язаних із ГІТ.
Якщо продовження антикоагулянтної терапії є дуже важливим, Фленокс® слід замінити антитромботичним засобом, що належить до іншої хімічної групи, наприклад натрію данапаридом або гірудином, призначеним у лікувальних чи профілактичних дозах індивідуально для кожного пацієнта.
Перехід на пероральні антикоагулянти може проводитися тільки після того, як кількість тромбоцитів повернулася до норми, оскільки існує ризик погіршення перебігу тромбозу при застосуванні пероральних антикоагулянтів.
Заміна гепарину пероральними антикоагулянтами.
Слід проводити більш інтенсивний моніторинг та лабораторні дослідження (протромбіновий час, виражений через міжнародне нормалізоване співвідношення (МНС)) або контролювати ефекти, спричинені пероральними антикоагулянтами.
Оскільки існує певний проміжок часу, доки пероральний антикоагулянт досягне максимуму своєї дії, слід продовжувати введення гепарину в еквівалентній дозі таким чином, щоб МНС у двох послідовно виконаних аналізах залишалося в необхідних терапевтичних межах.
Моніторинг антифактора Ха активності.
Оскільки більшість клінічних досліджень, які продемонстрували ефективність НМГ, були проведені із застосуванням доз, розрахованих у залежності від маси тіла хворого та без спеціального моніторингу лабораторних показників, то корисність проведення лабораторних досліджень з метою оцінки ефективності НМГ поки що не визначена.
Однак моніторинг анти-Ха активності може бути корисним для зменшення ризику виникнення кровотечі у певних клінічних ситуаціях, які найчастіше пов'язані із ризиком передозування.
Ці ситуації переважно стосуються лікувальних показань до застосування НМГ та виникають через дози, що вводяться, пацієнтам із:
- легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну приблизно від 30 до 60 мл/хв, розрахований за формулою Кокрофта). Оскільки НМГ виводиться переважно з сечею, на відміну від стандартного нефракціонованого гепарину, у випадку будь-якої ниркової недостатності може виникати відносне передозування. Тяжка ниркова недостатність є протипоказанням до застосування НМГ (див. «Протипоказання»);
- значними відхиленнями маси тіла від норми (дуже мала маса тіла, кахексія або ожиріння);
- кровотечами нез'ясованої етіології.
На відміну від цього, моніторинг лабораторних показників не рекомендований при застосуванні профілактичних доз, якщо НМГ застосовується у відповідності до терапевтичних рекомендацій (зокрема щодо тривалості лікування) або під час проведення гемодіалізу.
Для того, щоб виявити можливу кумуляцію гепарину при повторному введенні препарату, рекомендовано проводити забір крові в момент найвищої активності препарату (ґрунтуючись на наявних даних), тобто приблизно через 4 години після проведення третьої ін'єкції, якщо лікарський засіб вводиться у вигляді підшкірних ін'єкцій 2 рази на добу.
Питання про проведення повторних досліджень анти-Ха активності з метою визначення рівнів гепарину, наприклад кожні 2 чи 3 дні, слід вирішувати індивідуально, в залежності від результатів попереднього дослідження. Слід також розглянути можливість коригування дози НМГ.
Анти-Ха активність залежить від НМГ та режимів дозування.
За інформацією, що ґрунтується на існуючих даних, середнє значення (± стандартне відхилення), яке спостерігалося через 4 години після 7 ін'єкції еноксапарину у дозі 100 анти- Ха МО/кг/на ін'єкцію два рази на добу становило 1,20 ± 0,17 анти-Ха МО/мл.
Це середнє значення було розраховане у клінічних дослідженнях, під час яких вивчення анти-Ха активності проводилося хромогенним методом (амідолітичним).
Контроль активованого часткового тромбопластинового часу (аЧТЧ).
Деякі НМГ спричиняють помірне збільшення показника аЧТЧ. Оскільки клінічне значення цього тесту не встановлено, то немає необхідності проводити моніторинг лікування із його урахуванням.
Ситуації, які супроводжуються певним ризиком.
Контроль за проведенням лікування необхідно підвищити у таких випадках:
- печінкова недостатність;
- виразкова хвороба шлунково-кишкового тракту або будь-яке інше органічне ураження з ймовірністю виникнення кровотечі;
- судинне хоріоретинальне захворювання;
- після хірургічного втручання на головному та/або спинному мозку;
- поперекова (люмбальна) пункція, оскільки існує ризик внутрішньої спинномозкової кровотечі. Проведення пункції слід відкласти при одночасному прийомі інших ліків, які впливають на гемостаз (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).
Препарати низькомолекулярних гепаринів не є взаємозамінними препаратами. Низькомолекулярні гепарини відрізняються за молекулярною масою, питомими значеннями активності анти-Ха фактора, дозуванням. Необхідно суворо дотримуватися способів застосування, рекомендованих конкретно для кожного з препаратів низькомолекулярних гепаринів.
Застереження.
Ризик виникнення кровотечі.
Слід дотримуватися рекомендованих режимів дозування (дози та тривалості лікування). Недотримання цих рекомендацій може призвести до виникнення кровотечі, особливо у хворих з групи підвищеного ризику (пацієнти літнього віку, хворі із нирковою недостатністю, тощо).
Випадки серйозної кровотечі спостерігалися:
- у пацієнтів літнього віку, зокрема внаслідок вікового погіршення функції нирок;
- у пацієнтів з нирковою недостатністю;
- якщо маса тіла становить менше 40 кг;
- якщо терапія проводиться довше рекомендованого терміну лікування, який становить 10 днів;
- при невиконанні терапевтичних рекомендацій, зокрема щодо тривалості лікування та корекції лікувальних доз з урахуванням маси тіла;
- при одночасному прийомі інших ліків (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).
У будь-якому випадку необхідно ретельно контролювати стан пацієнтів літнього віку та хворих із нирковою недостатністю, а також якщо лікування триває більше 10 днів. Аналіз на визначення анти-Ха активності у деяких випадках може бути корисним для виявлення кумуляції препарату.
Ризик виникнення гепарин-індукованої тромбоцитопенії (ГІТ).
Якщо у пацієнта, який отримує НМГ (у лікувальних чи профілактичних дозах) виникне тромбоемболічне ускладнення:
- погіршення перебігу тромбозу, лікування якого проводиться;
- флебіт;
- легенева тромбоемболія;
- гостра ішемія нижніх кінцівок;
- або навіть інфаркт міокарда чи ішемічний інсульт, завжди слід розглянути можливість виникнення ГІТ та негайно визначити кількість тромбоцитів.
Запобіжні заходи при застосуванні.
Кровотеча.
При застосуванні препарату Фленокс®, як і при лікуванні антикоагулянтами, може виникати кровотеча. У випадку виникнення кровотечі слід встановити її причину та розпочати відповідне лікування.
Функція нирок.
Перед початком лікування низькомолекулярним гепарином дуже важливо оцінити функцію нирок, зокрема у хворих віком 75 років і старше, шляхом визначення кліренсу креатиніну (ККр) за допомогою формули Кокрофта та найостанніших показників вимірювання маси тіла.
У пацієнтів чоловічої статі: ККр = (140 - вік) × маса тіла / 0,814 × сироватковий креатинін, де вік виражається у роках, маса тіла – у кг, а сироватковий креатинін – у мкмоль/л.
Для пацієнток ця формула повинна бути скоригована шляхом множення отриманого результату на 0,85.
Якщо сироватковий креатинін виражається у мг/мл, отримане значення необхідно помножити на коефіцієнт 8,8.
Застосування НМГ протипоказано пацієнтам із діагностованою тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну – близько 30 мл/хв) за винятком випадків, коли хворі знаходяться на гемодіалізі.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Не впливає.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Можливе виникнення гіперкаліємії при одночасному застосуванні гепарину (низькомолекулярного та нефракціонованого) з калієвими солями, калійзберігаючими діуретиками, інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту, антагоністами ангіотензину II, нестероїдними протизапальними засобами, циклоспоринами та такролімусом, триметопримом.
Виникнення гіперкаліємії може залежати від факторів ризику, пов'язаних із перебігом захворювання. Ризик значно збільшується, коли зазначені вище препарати застосовуються одночасно.
Небажані комбінації:
- із саліцилатами та ацетилсаліциловою кислотою у дозах, що мають знеболювальну, жарознижувальну та протизапальну дію.
Збільшення ризику виникнення кровотечі (пригнічення функції тромбоцитів під дією саліцилатів та ушкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки);
- з нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ) (для системного застосування):
збільшення ризику виникнення кровотечі (пригнічення функції тромбоцитів під дією НПЗЗ
та ушкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки).
Якщо не можна уникнути одночасного застосування, потрібно проводити ретельний клінічний контроль за станом хворого.
- з Декстраном-40 (парентеральне введення):
збільшення ризику виникнення кровотечі (пригнічення функції тромбоцитів під дією Декстрану-40).
Комбінації, застосування яких вимагає спеціальних запобіжних заходів:
- застосування з пероральними антикоагулянтами.
Потенціювання антикоагулянтого ефекту. Клінічний моніторинг слід посилити в той час, коли гепарин замінюється пероральними антикоагулянтами.
Комбінації, які слід враховувати:
- застосування з інгібіторами агрегації тромбоцитів (крім ацетилсаліцилової кислоти у дозах, що мають знеболювальну, жарознижувальну та протизапальну дію; НПЗЗ): абсиксимаб, ацетилсаліцилова кислота у дозах для антиагрегації, що застосовується при кардіологічних та неврологічних захворюваннях, берапрост, клопідогрель, ептифібатид, ілопрост, тиклопідин, тирофібан.
Підвищений ризик виникнення кровотечі.

Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Еноксапарин - це низькомолекулярний гепарин (НМГ), у якому розділено антитромботичну та антикоагулянтну активність стандартного гепарину.
Він має більш високу анти-Ха активність, ніж анти-IIа або антитромбінову активність (для еноксапарину співвідношення складає 3,6).
При застосуванні у профілактичних дозах еноксапарин не має значного впливу на аЧТЧ (активований частковий тромбопластиновий час).
При застосуванні лікувальних доз препарату аЧТЧ може бути пролонгований та у 1,5-2,2 рази перевищувати контрольний час максимальної активності. Ця пролонгація відображає залишкову антитромбінову активність.
Лікування гострого інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST у комбінації з тромболітичним засобом у хворих, яким проводять подальшу коронарну ангіопластику, а також у хворих, яким цю процедуру не проводять.
У масштабному багатоцентровому клінічному дослідженні 20479 хворих із гострим інфарктом міокарда з підйомом сегмента ST, після того як вони отримали фібринолітичну терапію, були рандомізовано розподілені на групи для отримання або еноксапарину у вигляді болюсної внутрішньовенної ін’єкції 3000 анти-Ха МО, слідом за якою негайно підшкірно вводили дозу 100 анти-Ха МО/кг, потім проводили підшкірні ін’єкції по 100 анти-Ха МО/кг кожні 12 годин, або для введення внутрішньовенного нефракціонованого гепарину у вигляді болюсної ін’єкції 60 МО/кг (максимум 4000 МО/кг) з подальшою постійною інфузією в дозі, що була скоригована залежно від показника активованого часткового тромбопластинового часу. Підшкірні ін’єкції еноксапарину проводили до виписки зі стаціонару або не більше 8 днів (у 75 % випадків – не менше 6 днів). Половині хворих, які отримували гепарин, препарат вводили не менше 48 годин (у 89,5 % випадків ≥ 36 годин). Усі хворі також отримували аспірин протягом не менше 30 днів. Дозу еноксапарину для хворих у віці ≥ 75 відкоригували: 0,75 мг/кг (75 анти-Ха МО/кг) у вигляді підшкірної ін’єкції кожні 12 годин без початкової болюсної внутрішньовенної ін’єкції.
У ході дослідження 4716 (23 %) хворим було проведено коронарну ангіопластику на тлі антитромботичної терапії із застосуванням замаскованих досліджуваних препаратів. Хворі не отримували додаткові дози, якщо з моменту останньої підшкірної ін’єкції еноксапарину до роздування балона пройшло менше 8 годин, або ж отримували болюсну внутрішньовенну ін’єкцію еноксапарину у дозі 0,3 мг/кг (30 анти-Ха МО/кг), якщо з моменту останньої підшкірної ін’єкції еноксапарину до роздування балона пройшло більше 8 годин.
Еноксапарин дав можливість значно знизити частоту подій, які відповідають первинним кінцевим точкам (комбінована кінцева точка, що включає в себе рецидив інфаркту міокарда та смертність з будь-якої причини, які мали місце протягом 30-денного періоду спостереження після включення у дослідження: 9,9 % у групі еноксапарину порівняно з 12 % у групі нефракціонованого гепарину (зниження відносного ризику – 17 % (р<0,001)). Частота рецидиву інфаркту міокарда була значно нижча в групі еноксапарину (3,4 % порівняно з 5 %, р<0,001, зниження відносного ризику – 31 %). Смертність була нижча в групі еноксапарину, однак різниця між групами не була статистично достовірною (6,9 % порівняно з 7,5 %, р=0,11).
Перевага еноксапарину з точки зору первинної кінцевої точки показника була беззастережною незалежно від підгрупи (вік, стать, локалізація інфаркту міокарда, діабет або інфаркт міокарда в анамнезі, тип призначеного тромболітика та проміжок часу між появою перших клінічних ознак та початком лікування).
Еноксапарин продемонстрував значну перевагу порівняно з нефракціонованим гепарином з точки зору первинного критерію ефективності як у хворих, які перенесли коронарну ангіопластику в 30-денний період після включення у дослідження (10,8 % порівняно з 13,9 %, 23 % зниження відносного ризику), так і у хворих, яким коронарну ангіопластику не проводили (9,7 % порівняно з 11,4 %, на 15 % зниження відносного ризику).
Частота виникнення масивних кровотеч до 30-го дня була достовірно вищою в групі еноксапарину (2,1 %) порівняно з групою гепарину (1,4 %). Частота шлунково-кишкових кровотеч була вища в групі еноксапарину (0,5 %), ніж у групі гепарину (0,1 %), тоді як частота внутрішньочерепних крововиливів в обох групах була однаковою (0,8 % у випадку еноксапарину порівняно з 0,7 % у випадку гепарину).
Аналіз комбінованих критеріїв, за допомогою яких визначали клінічну користь, показав статистично значущу перевагу (р<0,0001) еноксапарину над нефракціонованим гепарином: зниження відносного ризику на 14 % на користь еноксапарину (11 % порівняно з 12,8 %) для комбінованих критеріїв, що включали смерть, рецидив інфаркту міокарда та тяжку кровотечу (критерії ТІМІ) до 30-го дня, і 17 % (10,1 % порівняно з 12,2 %) для комбінованих критеріїв, що включали смерть, рецидив інфаркту міокарда та внутрішньочерепний крововилив до 30-го дня.
Фармакокінетика. Фармакокінетичні параметри препарату оцінюються за змінами анти-Ха та анти-IIа активності у плазмі в часі у рекомендованих діапазонах доз.
Біодоступність.
При підшкірному введенні еноксапарин всмоктується швидко та практично повністю (майже на 100 %). Максимальна активність у плазмі спостерігається у період між 3 та 4 годинами після введення.
Ця максимальна активність (виражена у анти-Ха МО) становить 0,18 ± 0,04 (після введення 2000 анти-Ха МО), 0,43 ±0,11 (після введення 4000 анти-Ха МО), та 1,01 ± 0,14 (після введення 10000 анти-Ха МО).
Болюсна внутрішньовенна ін’єкція 30 мг (0,3 мл; 3000 анти-Ха МО) з подальшими підшкірними ін’єкціями по 1 мг/кг (100 анти-Ха МО/кг) кожні 12 годин призводить до досягнення першого максимального рівня концентрації антифактора Ха, що дорівнює 1,16 МО/мл (n=16), та середнього показника площі під фармакокінетичною кривою, що відповідає 88 % рівноважного рівня. Рівноважний стан досягається на другий день лікування.
У рекомендованому діапазоні доз фармакокінетика еноксапарину є лінійною. Відмінності у показниках в окремого пацієнта та між пацієнтами досить незначні. Після повторного підшкірного введення здоровим добровольцям 40 мг (0,4 мл; 4000 анти-Ха МО) один раз на добу рівноважний стан було досягнуто на 2 день, при цьому середня активність еноксапарину була майже на 15 % вище, ніж та, що спостерігалася при одноразовому введенні. Стабільні рівні активності еноксапарину є досить прогнозованими при введенні одноразових доз. Після повторного підшкірного введення 1мг/кг (100 анти-Ха МО/кг) два рази на добу рівноважний стан був досягнутий у період між 3 та 4 днем, при цьому середня АUС була на 65% вища, ніж та, що спостерігалася при одноразовому введенні, а максимальна та мінімальна анти-Ха активність складала 1,2 та 0,52 анти-Ха МО/мл відповідно. Відповідно до показників фармакокінетики еноксапарину натрію, ця різниця у досягненні рівноважного стану очікується також і для терапевтичного діапазону доз.
Анти-Ха активність у плазмі після підшкірного введення майже у 10 разів нижча, ніж анти-IIа активність. Середня максимальна анти-Ха активність спостерігається приблизно через 3-4 години після підшкірної ін'єкції, досягаючи 0,13 анти-Ха МО/мл після повторного введення дози 1мг/кг (100 анти-Ха МО/кг) два рази на добу.
Розподіл.
Об'єм розподілу еноксапарину натрію за анти-Ха активністю становить приблизно 5 л і майже відповідає об'єму крові, що циркулює.

Метаболізм.
Метаболізм еноксапарину відбувається переважно у печінці (шляхом десульфатизації та деполімеризації).
Виведення.
Після підшкірної ін'єкції період напіввиведення за анти-Ха активністю у низькомолекулярних гепаринів є більш тривалим, порівняно з цим показником у нефракціонованих гепаринів.
Елімінація еноксапарину є монофазною, при цьому період напіввиведення становить близько 4 годин після одноразового підшкірного введення та майже 7 годин при введенні повторних доз. Для низькомолекулярних гепаринів характерний більш швидкий спад анти-IIа активності у плазмі порівняно з анти-Ха активністю.
Еноксапарин та його метаболіти виводяться з сечею (ненасичуваний механізм), а також із жовчю.
Нирковий кліренс речовин з анти-Ха активністю складає 10% введеної дози, а загальна ниркова екскреція активних та неактивних метаболітів – 40% дози.
Групи підвищеного ризику:
* пацієнти літнього віку:
Оскільки у цій віковій категорії спостерігається фізіологічне зниження функції нирок, то елімінація є більш повільною. Це не впливає на дозування або режим введення при профілактичному лікуванні.
У пацієнтів старше 75 років дуже важливо систематично контролювати функцію нирок за допомогою формули Кокрофта перед початком лікування препаратами НМГ.
* Пацієнти з легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну > 30 мл/хв): в окремих випадках може бути корисним проведення моніторингу анти-Ха активності з метою виключення можливості передозування, якщо еноксапарин застосовується у лікувальних дозах.

Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості. Прозора безбарвна або світло-жовтого кольору рідина.

Несумісність. Не змішувати з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності. 2 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання. Зберігати в захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °C. Не заморожувати. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 0,2 мл, 0,4 мл, 0,6 мл або 0,8 мл у шприці.
По 1 шприцу в блістер. По 1, 2 і 10 блістерів (з препаратом активністю 2000 анти-Ха МО, 4000 анти-Ха МО, 6000 анти-Ха МО) і по 1 і 2 блістери (з препаратом активністю 8000 анти- Ха МО), вкладених в пачку.
По 2 шприца в блістер. По 1 і 5 блістерів (з препаратом активністю 2000 анти-Ха МО, 4000 анти-Ха МО, 6000 анти-Ха МО) і по 1 блістеру (з препаратом активністю 8000 анти- Ха МО), вкладених в пачку.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ПАТ «Фармак».

Місцезнаходження. Україна, 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 63.