Лазикс инструкция по применению

Укажите ваш точный адрес, чтобы купить Лазикс в ближайшей аптеке
І Н С Т Р У К Ц І Я
для медичного застосування препарату
 
ЛАЗИКС®
(LASIX®)
 
 
Склад:
діюча речовина: фуросемід; 
1 таблетка містить фуросеміду  40 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.
 
Лікарська форма.
Таблетки.
 
Фармакотерапевтична група. 
Високоактивні  діуретики.  Препарати  сульфамідів.  Код АТС С03С А01.
 
Клінічні характеристики.
Показання.
•    Набряки при хронічній застійній серцевій недостатності (якщо необхідне лікування із застосуванням діуретиків).
•    Набряки при хронічній нирковій недостатності.
•    Гостра ниркова недостатність, у тому числі у вагітних або під час пологів.
•    Набряки при нефротичному синдромі (якщо необхідне лікування із застосуванням діуретиків).
•    Набряки при захворюваннях печінки (у разі необхідності – для доповнення лікування із застосуванням антагоністів альдостерону).
•    Артеріальна гіпертензія.
 
Протипоказання.
•    Гіперчутливість до фуросеміду або до інших компонентів, що входять до складу препарату. У пацієнтів з алергією на сульфонаміди (наприклад, на сульфонамідні антибіотики або сульфанілсечовину) може виявитися перехресна чутливість до фуросеміду.
•    Пацієнти з гіповолемією або зневодненням організму.
•    Пацієнти з нирковою недостатністю у вигляді анурії, в яких не спостерігається терапевтична відповідь на фуросемід.
•    Пацієнти з нирковою недостатністю внаслідок отруєння нефротоксичними або гепатотоксичними препаратами.
•    Пацієнти з тяжкою гіпокаліємією.
•    Пацієнти з тяжкою гіпонатріємією.
•    Пацієнти з прекоматозними та коматозними станами, що асоціюються з печінковою енцефалопатією.
•    Годування груддю.
•    Вагітність.
 
Спосіб застосування та дози.
Режим дозування встановлює лікар індивідуально, залежно від вираженості розладів водно- електролітного балансу, величини клубочкової фільтрації, тяжкості стану пацієнта. У процесі застосування препарату слід  коригувати показники водно-електролітного балансу з урахуванням діурезу і динаміки загального стану пацієнта. Препарат застосовують зазвичай натщесерце.
Для дорослих рекомендована максимальна добова доза фуросеміду – 1500 мг.
Спеціальні рекомендації щодо  дозування.
Дозування для дорослих загалом базується на застосуванні нижченаведених рекомендацій.
•    Набряки при хронічній застійній серцевій недостатності.
Рекомендована  початкова  доза  лікарського засобу для перорального  прийому  становить  20-50 мг на добу. У разі необхідності можна регулювати дозу залежно від терапевтичної відповіді пацієнта. Рекомендується приймати денну дозу, розподілену на 2 або 3 прийоми.
•  Набряки при хронічній нирковій недостатності.
Натрійуретична дія фуросеміду залежить від певної кількості факторів, включаючи ступінь тяжкості ниркової недостатності та баланс натрію. Таким чином, неможливо точно передбачити ефективність дози. Для пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю слід обережно титрувати дозу для забезпечення поступової початкової втрати рідини. Для дорослих пацієнтів це означає застосування  такої дози, що призводить до денного зменшення маси тіла приблизно на 2 кг (приблизно 280 ммоль Na+) .
Рекомендована початкова добова доза для перорального прийому становить 40-80 мг. У разі необхідності можна коригувати дозу залежно від терапевтичної відповіді пацієнта. Загальну добову дозу можна призначати одноразово або розділити на 2 прийоми. Для пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, загальна добова пероральна доза становить
250-1500 мг.
• При гострій нирковій недостатності перед тим, як розпочати прийом фуросеміду, слід  компенсувати гіповолемію, артеріальну гіпотензію та суттєвий електролітний та кислотно-лужний дисбаланс.
Рекомендується якомога швидше здійснити перехід від внутрішньовенного введення до перорального прийому.
•    Набряки при нефротичному синдромі.
Рекомендована початкова доза для перорального прийому становить 40-80 мг на добу. У разі необхідності можна регулювати дозу залежно від терапевтичної відповіді пацієнта. Загальну добову дозу можна призначати одноразово або розділити на  кілька прийомів.
•               Набряки при захворюваннях печінки.
Фуросемід призначають як доповнення до терапії антагоністами альдостерону у тих випадках, коли застосування лише антагоністів альдостерону є недостатнім. Для запобігання ускладнень, таких як ортостатична гіпотензія або порушення електролітного та кислотно-лужного балансу, дозу слід обережно титрувати, щоб забезпечити поступову початкову втрату рідини. Для дорослих пацієнтів це означає застосування  такої дози, що призводить до денного зменшення маси тіла приблизно на 0,5 кг.
Рекомендована початкова добова пероральна доза становить 20-80 мг. У разі необхідності можна регулювати дозу залежно від терапевтичної відповіді пацієнта. Загальну добову дозу можна призначати одноразово або розподілити на кілька прийомів. Якщо внутрішньовенне  введення  є  абсолютно  необхідним,  початкова   разова   доза  становить
20-40 мг.
 
 
Діти. 
Препарат у  даній  лікарській  формі  призначають дітям з масою тіла більше 10 кг.
Для дітей рекомендована доза фуросеміду для перорального прийому становить 2 мг/кг маси тіла, але максимальна добова доза не має перевищувати 40 мг.
Для дітей, які не можуть приймати лікарську форму  для перорального застосування, наприклад, недоношених дітей і новонароджених, слід розглядати можливість застосування  форми  для парентерального введення.
 
Побічні реакції.
Метаболічні та аліментарні розлади.
Фуросемід призводить до збільшеної екскреції з організму натрію і хлориду та, як наслідок, рідини. Окрім цього, посилюється екскреція інших електролітів (зокрема калію, кальцію та магнію). Симптоматичні порушення електролітного балансу та метаболічний алкалоз можуть перейти у форму поступово зростаючого електролітного дефіциту. При застосуванні пацієнтам з нормальною функцією печінки більш високих доз фуросеміду може виникнути гостре погіршення стану  через велику втрату електролітів.
До симптомів порушень електролітного балансу належать посилене відчуття спраги, головний біль, сплутаність свідомості, судоми м'язів, тетанія, слабкість м'язів, розлади серцевого ритму та симптоми з боку шлунково-кишкового тракту.
Діуретичний ефект фуросеміду може призвести або сприяти гіповолемії та зневодненню організму, особливо у пацієнтів літнього віку. Суттєве зменшення кількості рідини в організмі може призвести до посилення процесів згортання крові з тенденцією до розвитку тромбозів.
Лікування фуросемідом може призвести до минущого зростання рівнів креатиніну крові та рівнів сечовини, а також до підвищення рівнів холестерину та тригліцериду у сироватці крові. Можуть підвищитися рівні сечової кислоти у сироватці крові та виникнути напади подагри.
Переносимість глюкози може зменшуватися у результаті застосування фуросеміду. У хворих на цукровий діабет це може призвести до погіршення метаболічного контролю; цукровий діабет може перейти із латентної форми у виражену форму перебігу захворювання.
З боку шлунково-кишкового тракту.
Рідко можуть виникати реакції з боку шлунково-кишкового тракту, такі як нудота, блювання, діарея або гострий панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи.
В окремих випадках може розвинутися внутрішньопечінковий холестаз, виникнути збільшення рівнів печінкових трансаміназ.
З боку органа слуху та лабіринту.
Рідко можуть спостерігатися порушення слуху та дзвін у вухах, хоча зазвичай вони є минущими розладами, особливо у пацієнтів із нирковою недостатністю, гіпопротеїнемією (наприклад, при нефротичному синдромі) та/або у разі надто швидкого внутрішньовенного введення фуросеміду.
З боку шкіри та підшкірної клітковини.
В окремих випадках можуть виникати реакції з боку шкіри та слизових оболонок, наприклад, свербіж, кропив'янка, інші види висипання на шкірі або бульозні висипання, мультиформна еритема, бульозний пемфігоїд, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, ексфоліативний дерматит, пурпура, в окремих випадках – підвищена чутливість до світла (фоточутливість).
 
 
 
 
 
З боку імунної системи.
Тяжкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції (наприклад, такі, що супроводжуються шоком) виявляються рідко.
З боку серцево-судинної системи.
Артеріальна гіпотензія, у тому числі ортостатична гіпотензія.
Тенденція до виникнення тромбозів повідомлялася в окремих випадках. Васкуліт. Фуросемід може спричинити артеріальну гіпотензію, що, у свою чергу, може призвести до виникнення ознак і симптомів, таких як порушення концентрації та реакції, марення, відчуття тиску у голові, головний біль, запаморочення, сонливість, слабкість, розлади зору, сухість у роті, ортостатична гіпотензія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів.
Гостра затримка виведення сечі у пацієнтів з частковою обструкцією сечовивідних шляхів, може траплятися в окремих випадках. Інтерстиціальний нефрит. У недоношених немовлят фуросемід може спричиняти нефрокальциноз/нефролітіаз. Збільшене утворення сечі може спричинити або збільшити кількість скарг, що надходять від пацієнтів з обструкцією відтоку сечі. Таким чином, може виникнути гостра затримка сечі з можливими вторинними ускладненнями, наприклад, у пацієнтів з порушеннями спорожнення сечового міхура, гіперплазією простати або звуженням уретри.
З боку нервової системи.
Іноді може виникати парестезія, печінкова енцефалопатія у пацієнтів з гепатоцелюлярною недостатністю.
З боку крові та лімфатичної системи.
Іноді може виникати тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія. У окремих випадках може розвинутись агранулоцитоз, апластична або гемолітична анемія.
Вроджені та спадкові/генетичні порушення.
Якщо фуросемід застосовують для лікування недоношених немовлят протягом перших тижнів життя, це може збільшити ризик виникнення постійно відкритої артеріальної протоки.
Загальні порушення.
Пропасниця.
 
Передозування.
Клінічна картина гострого або хронічного передозування залежить головним чином від ступеня та наслідків втрати електролітів і рідини, і включає такі ознаки як гіповолемія, зневоднення організму, гемоконцентрація, серцеві аритмії (включаючи AV-блокаду та фібриляцію шлуночків). До симптомів цих порушень належать тяжка артеріальна гіпотензія (що прогресує до шоку), гостра ниркова недостатність, тромбоз, марення, периферичний параліч, апатія та сплутаність свідомості.
Специфічних антидотів фуросеміду немає. Терапія – симптоматична.
 
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Фуросемід проникає крізь плацентарний бар'єр. Його не слід призначати у період  вагітності.
Фуросемід проникає у грудне  молоко і може пригнічувати лактацію. Жінкам слід припинити годування груддю  під час лікування фуросемідом.
 
Діти.
Для дітей дозу потрібно зменшувати відповідно до маси тіла (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Для дітей, які не можуть приймати лікарську форму  для перорального застосування, наприклад, недоношених дітей і новонароджених, необхідно розглядати можливість застосування  форми  для парентерального введення.
 
Особливості застосування.
Під час лікування препаратом Лазикс® слід  забезпечувати  постійний відтік сечі. Пацієнти з частковою обструкцією відтоку сечі потребують пильної уваги, особливо на початкових етапах лікування.
Лікування із застосуванням Лазикс® вимагає регулярного медичного нагляду.
Необхідний особливо ретельний моніторинг:
•          хворих з  артеріальною  гіпотензією;
•          пацієнтів, які потрапляють до групи особливого ризику внаслідок значного зниження артеріального тиску, наприклад,  пацієнтів із вираженим стенозом коронарних артерій або кровоносних судин, що постачають кров до головного мозку;
•          пацієнтів із латентною або вираженою формою цукрового діабету;
•          хворих на подагру;
•          пацієнтів із гепаторенальним синдромом, тобто з функціональною нирковою недостатністю, що асоціюється з тяжким захворюванням печінки;
•          пацієнтів із гіпопротеїнемією, наприклад, яка асоціюється з нефротичним синдромом (ефект фуросеміду може послаблюватися одночасно з потенціюванням ототоксичності). Необхідно обережне титрування дози;
•          недоношених немовлят (можливий розвиток нефрокальцинозу/нефролітіазу); потрібно здійснити моніторинг функції нирок та виконати ультрасонографію нирок.
Регулярний моніторинг натрію, калію та креатиніну сироватки крові загалом рекомендується під час терапії фуросемідом. Особливо ретельного моніторингу потребують пацієнти групи високого ризику розвитку електролітних дисбалансів або у випадку значної додаткової втрати рідини (наприклад, як результат блювання, діареї або інтенсивного виділення поту). Гіповолемія або зневоднення організму, а також будь-які суттєві порушення електролітного та кислотно-лужного балансу слід відкоректувати. Для цього може знадобитися тимчасове припинення терапії фуросемідом.
На розвиток порушень електролітного балансу впливають такі фактори як існуючі захворювання (наприклад, цироз печінки, серцева недостатність), супутнє застосування лікарських засобів і харчування. Наприклад, у результаті блювання або діареї може виникнути нестача калію.
При застосуванні препарату Лазикс® доцільно рекомендувати пацієнту вживати їжу з високим вмістом калію (печена картопля, банани, томати, шпинат, сухофрукти). Слід пам'ятати, що при застосуванні препарату Лазикс® може виникнути потреба у медикаментозній компенсації  дефіциту  калію.
Одночасне застосування із рисперидоном.
У плацебо-контрольованих випробуваннях рисперидону серед пацієнтів літнього віку з недоумкуватістю більш високий рівень летальності спостерігався у пацієнтів, які отримували фуросемід плюс рисперидон,  порівняно із пацієнтами, які отримували лише рисперидон  або тільки фуросемід.
Слід виявляти обережність та ретельно зважувати ризики та користь перед тим, як прийняти рішення про застосування такої комбінації або одночасного лікування із застосуванням інших потужних діуретиків. Слід уникати зневоднення.
Препарат містить лактозу, тому пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати даний лікарський засіб.
 
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні  автотранспортом  або  роботі
 з  іншими  механізмами.
Деякі побічні ефекти (наприклад, неочікуване значне зниження артеріального тиску), можуть порушувати здатність пацієнта до концентрації уваги і швидкість його реакції, тому слід
 
 
утримуватися на період лікування керування транспортними засобами або роботи з механізмами.
 
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші  види  взаємодій.
Нерекомендовані комбінації.
В окремих випадках прийом фуросеміду протягом 24 годин після хлоралгідрату може спричинити припливи крові, підвищене  потовиділення, збуджений стан, нудоту, збільшення  артеріального тиску та тахікардію. Отже, не рекомендується супутнє застосування фуросеміду та хлоралгідрату.
Фуросемід може потенціювати ототоксичність аміноглікозидів та інших ототоксичних лікарських засобів. Оскільки це може призвести до ушкодження, що має необоротний характер, ці лікарські засоби не слід застосовувати  одночасно з фуросемідом.
Комбінації, що вимагають вживання запобіжних заходів.
У разі одночасного застосування цисплатину та фуросеміду існує ризик виникнення ототоксичних ефектів. Окрім цього, може посилюватися нефротоксичність цисплатину, якщо фуросемід не призначається у низьких дозах (наприклад, 40 мг пацієнтам із нормальною функцією нирок) та з позитивним балансом рідини, коли застосовується для досягнення ефекту форсованого діурезу під час терапії цисплатином.
Фуросемід для перорального прийому та сукральфат не слід застосовувати з інтервалом менше 2 годин, оскільки сукральфат зменшує абсорбцію фуросеміду з кишечнику, тобто знижує його дію.
Фуросемід зменшує виведення солей літію та може призводити до збільшення рівнів літію у сироватці крові, результатом чого є підвищений ризик токсичності літію, включаючи більший ризик виникнення кардіотоксичних та нейротоксичних ефектів літію. Таким чином, рекомендується проводити ретельний моніторинг рівнів літію у пацієнтів, які отримують дану комбіновану терапію.
Пацієнти, які отримують діуретики, можуть страждати від тяжкої артеріальної гіпотензії та погіршення функції нирок, включаючи випадки ниркової недостатності, особливо при першому застосуванні інгібітора ангіотензинперетворювального  гормона (інгібітор АПГ) або антагоніста рецептора ангіотензину ІІ, або ж при першому застосуванні цих лікарських засобів у збільшеній дозі. Потрібно вирішити, чи слід тимчасово припинити застосування фуросеміду, або, принаймні, зменшити дозу фуросеміду за 3 дні до початку лікування, або ж збільшити дозу ігнібітора АПГ або антагоніста рецептора ангіотензину II.
Рисперидон: слід виявляти обережність та ретельно зважувати ризик та користь перед тим, як прийняти рішення про проведення комбінованої терапії або одночасного застосування з фуросемідом або іншими потужними діуретиками.
Комбінації, які слід брати до уваги.
Одночасне застосування нестероїдних протизапальних лікарських засобів, включаючи ацетилсаліцилову кислоту, може зменшувати дію фуросеміду. У пацієнтів зі зневодненням організму або з гіповолемією нестероїдні протизапальні лікарські засоби можуть призвести до гострої серцевої недостатності. Під дією фуросеміду може збільшуватися токсичність саліцилату.
Зменшення ефективності фуросеміду може виникнути після супутнього застосування фенітоїну.
Застосування кортикостероїдів, карбеноксолону, кореня солодки у великих дозах та довготривале застосування проносних  засобів може збільшити ризик розвитку гіпокаліємії.
Деякі порушення електролітного балансу (такі як гіпокаліємія, гіпомагніємія) можуть підвищувати токсичність певних інших лікарських засобів (наприклад, препаратів дигіталісу та лікарських засобів, що спричиняють синдром подовження інтервалу QT).
 
 
 
Якщо антигіпертензивні препарати, діуретики або інші лікарські засоби, які мають властивість знижувати артеріальний  тиск, застосовувати одночасно з фуросемідом, слід очікувати ще більшого зниження артеріального  тиску.
Пробенецид, метотрексат та інші лікарські засоби, які, як і  фуросемід, підлягають значній канальцевій секреції у нирках, можуть зменшувати ефективність фуросеміду. Та навпаки, фуросемід може зменшувати виведення цих лікарських засобів нирками. Проведення лікування із застосуванням високих доз (зокрема як фуросеміду, так і інших лікарських засобів) може призвести до збільшення їх рівнів у сироватці крові та зростання ризику побічних ефектів, спричинених фуросемідом або застосуванням супутньої терапії.
Може зменшуватися ефективність антидіабетичних лікарських засобів та симпатоміметиків, що мають властивість підвищувати артеріальний тиск (наприклад, епінефрину, норепінефрину). Може посилюватися дія курареподібних м'язових релаксантів або теофіліну.
Можливо посилення шкідливого впливу нефротоксичних лікарських засобів на нирки.
Порушення функції нирок може розвинутися у пацієнтів, які отримують супутню терапію фуросемідом та високі дози окремих цефалоспоринів.
Супутнє застосування циклоспорину А та фуросеміду асоціюється зі збільшеним ризиком виникнення подагричного артриту, вторинного по відношенню до гіперурикемії, спричиненої фуросемідом, та порушення ниркової екскреції уратів, спричиненої циклоспорином.
У пацієнтів, які належали до групи високого ризику нефропатії унаслідок терапії радіоконтрастними речовинами, при лікуванні фуросемідом спостерігалася більша частота погіршення функції нирок після отримання радіоконтрастних речовин  порівняно з такою у пацієнтів групи високого ризику, яким проводили лише внутрішньовенну гідратацію до призначення радіоконтрастних речовин.


Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Фуросемід є петльовим діуретиком швидкої дії, що призводить до встановлення відносно сильного та короткочасного діуретичного ефекту. Фуросемід блокує Na+K+2CI- котранспортер, розташований у базальних мембранах клітин товстого сегмента висхідної частини петлі Генле: ефективність салуретичної дії фуросеміду, таким чином, залежить від того, чи потрапляє лікарський засіб до канальців у місцях просвітів шляхом аніоно- транспортного механізму. Діуретичний ефект виникає у результаті реабсорбції натрію хлориду у цьому сегменті петлі Генле. Внаслідок цього фракційна екскреція натрію може досягати 35 %  гломерулярної фільтрації натрію. Вторинні ефекти збільшеної екскреції натрію полягають у підвищеному виведенні сечі (завдяки осмотично зв'язаній воді) та у збільшеній дистальній канальцевій секреції калію. Також підвищується екскреція іонів кальцію та магнію.
Фуросемід викликає дозозалежну стимуляцію системи ренін-ангіотензин-альдостерон. При серцевій недостатності фуросемід призводить до гострого зменшення серцевого перенавантаження (шляхомзвуження ємкісних венозних судин). Цей ранній судинний ефект є простагландинопосередкованим та припускає адекватну функцію нирок з активацією системи ренін-ангіотензин і неушкодженим синтезом простагландинів. Окрім цього, завдяки притаманному йому натрійуретичному ефекту фуросемід знижує реактивність судин по відношенню до катехоламінів, яка збільшена у хворих з артеріальною гіпертензію.
Антигіпертензивна ефективність фуросеміду пояснюється збільшеною екскрецією натрію, зниженим об'ємом крові та зменшеною відповіддю гладких м'язів судин на стимуляцію вазоконстрикторами або судинозвужувальними засобами.
Початок діуретичного ефекту спостерігається протягом 1 години після перорального прийому лікарського засобу.
 
 
Дозозалежне збільшення діурезу та натрійурезу спостерігалося у здорових пацієнтів, які отримували фуросемід у дозах 10-100 мг. Тривалість дії у здорових людей становить приблизно 3-6 годин після перорального прийому 40 мг фуросеміду.
Ефект фуросеміду зменшується, якщо спостерігається занижена канальцева секреція або взаємодія лікарського засобу з альбуміном всередині канальців.
Фармакокінетика.
Фуросемід швидко абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальний час абсорбції - від 1 до 1,5 години. Абсорбція лікарського засобу свідчить про значну індивідуальну варіабельність.
Біодоступність фуросеміду у здорових волонтерів становить приблизно 50-70 % для таблеток. У пацієнтів на біодоступність лікарського засобу впливають різні фактори, включаючи наявні захворювання, біодоступність може зменшуватися до 30 % (наприклад, при нефротичному синдромі).
Можливий вплив вживання їжі одночасно з прийомом фуросеміду на абсорбцію фуросеміду.
Об'єм розподілу фуросеміду становить від 0,1 до 0,2 літра на 1 кг маси тіла. Об'єм розподілу може бути вищим залежно від захворювання.
Фуросемід (більше 98 %) утворює міцні сполуки з протеїнами плазми крові, особливо з альбуміном.
Фуросемід виводиться головним чином у вигляді невидозміненого лікарського засобу шляхом секреції у проксимальний каналець.
Метаболіт фуросеміду – глюкуронід –  становить 10-20 % речовин, що містяться у сечі. Залишкова доза виводиться з фекаліями, ймовірно, шляхом біліарної секреції.
Фуросемід проникає у грудне молоко; проникає крізь плацентарний бар'єр та повільно потрапляє до плода. Фуросемід визначається у плода чи у новонароджених у тих же самих концентраціях, що й у матері дитини.
• Захворювання нирок.
При нирковій недостатності виведення фуросеміду уповільнене, а період напіввиведення –  подовжений; кінцевий період напіввиведення може тривати до 24 годин у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю.
При нефротичному синдромі зменшені концентрації білків плазми крові призводять до підвищення концентрацій незв'язаного (вільного) фуросеміду. З іншого боку, ефективність фуросеміду у цих пацієнтів зменшена завдяки зв'язуванню з інтратубулярним альбуміном та заниженій канальцевій секреції.
Фуросемід погано піддається діалізу у пацієнтів, яким проводять гемодіаліз, перитонеальний діаліз та хронічний перитонеальний діаліз в амбулаторних умовах.
• Печінкова недостатність.
При печінковій недостатності період напіввиведення фуросеміду збільшується на 30-90 %, головним чином завдяки більшому об'єму дистрибуції. Слід також відзначити, що у даній групі пацієнтів спостерігається широка різноманітність усіх фармакокінетичних параметрів.
• Застійна серцева недостатність, тяжка артеріальна гіпертензія, пацієнти літнього віку.
Виведення фуросеміду уповільнене через зменшену функцію нирок у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, тяжкою артеріальною гіпертензією та у пацієнтів літнього  віку.
• Недоношені та доношені немовлята.
Залежно від рівня сформованості нирок виведення фуросеміду може бути уповільненим. Метаболізм лікарського засобу також зменшується, якщо у немовлят порушена здатність до глюкуронізації. Кінцевий період напіввиведення триває менше 12 годин у плодів віком  старше 33 тижнів після запліднення яйцеклітини. У немовлят віком старше 2 місяців кінцевий кліренс такий самий, як у дорослих пацієнтів.
 
 
 
 
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: круглі білі таблетки з буквеним кодом «DLІ», нанесеним вище та нижче розподільчої лінії з одного боку.
 
Термін придатності. 4 роки.
 
Умови  зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище +30 °С.
 
Упаковка.
№ 45 (15х3): по 15 таблеток у стрипі, по 3 стрипи у картонній коробці.
 
Категорія відпуску. За рецептом.
 
Виробник. 
Авентіс Фарма Лімітед, Індія/Aventis Pharma Limited, India.
 
Місцезнаходження.
Мумбей, 400093, Індія/Mumbai, 400093, India.