ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЦЕФТРІАКСОН-БХФЗ
(CEFTRIAXONE-BCPP)
Склад:
діюча речовина: цефтріаксон;
1 флакон містить цефтріаксону (у вигляді цефтріаксону натрієвої солі стерильної) 500 мг або 1000 мг.
Лікарська форма. Порошок для розчину для ін'єкцій.
Фармакотерапевтична група. Протимікробні засоби для системного застосування. Цефалоспорини. Цефтріаксон. Код АТС J01D D04.
Клінічні характеристики.
Показання.
Інфекційно-запальні захворювання, викликані чутливими до препарату мікроорганізмами:
· інфекції ЛОР-органів;
· інфекції дихальних шляхів, особливо пневмонія;
· інфекції нирок і сечовивідних шляхів;
· інфекції статевих органів, включаючи гонорею;
· сепсис;
· ранові інфекції, інфекційні захворювання шкіри та м’яких тканин;
· менінгіт;
· інфекції кісток і суглобів;
· перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів та шлунково-кишкового тракту.
Профілактика інфекцій, що можуть виникнути після хірургічних операцій.
Протипоказання.
· Гіперчутливість до антибіотиків цефалоспоринового ряду та до інших бета-лактамних антибіотиків в анамнезі, до лідокаїну (внутрішньом'язове введення).
· Недоношені новонароджені до скоригованого віку 41 тиждень (тижні вагітності + тижні життя).
· Доношені новонароджені (до 28 днів життя):
-з жовтяницею або з гіпоальбумінемією, ацидозом (при цих станах зв’язування білірубіну з білками крові знижується) − зростає ризик білірубінової енцефалопатії;
-при потребі внутрішньовенного введення препаратів кальцію або кальційвмісних розчинів через ризик утворення преципітатів цефтріаксон-кальцію у легенях та нирках.
· Застосування з кальційвмісними препаратами та розчинами (розчин Рінгера тощо) для всіх пацієнтів навіть через різні інфузійні лінії. Кальційвмісні розчини не слід призначати протягом 48 годин після останнього введення цефтріаксону.
Спосіб застосування та дози.
Цефтріаксон-БХФЗ вводять внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Перед введенням необхідно провести проби на переносимість препарату та лідокаїну (при внутрішньом'язовому введенні) за умови відсутності протипоказань до їх проведення.Необхідно готувати розчини безпосередньо перед їх застосуванням.
Для внутрішньом'язового введення з метою усунення болю у місці ін'єкції препарат розчиняють в 1 % розчині лідокаїну в такому співвідношенні: вміст флакона з 0,5 г розчиняють у 2 мл 1 % розчину лідокаїну, вміст флакона з 1 г – в 3,5 мл 1 % розчину лідокаїну. Вводять глибоко в сідничний м'яз. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну сідницю. Розчин, що містить лідокаїн, не можна вводити внутрішньовенно!Для внутрішньовенного струминного введення препарат розчиняють у стерильній воді для ін'єкцій у такому співвідношенні: вміст флакона з 0,5 г розчиняють у 5 мл розчинника, вміст флакона з 1 г – у 10 мл. Вводять повільно протягом 2-4 хвилин.
Для приготування розчину для внутрішньовенної інфузії розчиняють 2 г Цефтріаксону-БХФЗ у 40 мл одного із розчинів, вільних від іонів кальцію: 0,9 % розчин натрію хлориду, 0,45 % розчин натрію хлориду + 2,5 % розчин глюкози, 5 % розчин глюкози, 10 % розчин глюкози, 6 % розчин декстрану в розчині глюкози, стерильна вода для ін'єкцій.
Тривалість інфузії при дозі ≥ 50 мг/кг − не менше 30 хвилин.
Дорослим і дітям віком від 12 років призначають у добовій дозі 1-2 г (вводять 1 раз на добу або в половинній дозі 2 рази на добу). У тяжких випадках добову дозу можна збільшувати до 4 г та вводити у 2 прийоми з інтервалом у 12 годин.
Діти.
· Для новонароджених (віком до 14 днів) і недоношених дітей (від 41 тижня скоригованого віку) добова доза Цефтріаксону-БХФЗ становить 20-50 мг/кг маси тіла, вводиться 1 раз на добу щонайменше 60 хвилин для попередження витіснення білірубіну зі зв’язку з альбумінами крові та зменшення потенційного ризику білірубінової енцефалопатії.
· Для дітей віком від 15 днів до 12 років − 20-80 мг/кг 1 раз на добу.
Дози понад 80 мг/кг маси тіла слід уникати (виключаючи менінгіт) через підвищення ризику розвитку жовчних преципітатів.
· Дітям з масою тіла понад 50 кг призначають такі ж дози, як і для дорослих.
Для пацієнтів літнього віку дози відповідають дозам для дорослих за умови задовільної функції печінки та нирок.
Пацієнтам із порушеннями функції нирок немає необхідності зменшувати дозу, якщо функція печінки залишається нормальною. Лише у разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза цефтріаксону не має перевищувати 2 г.
Пацієнтам із порушеннями функції печінки немає необхідності зменшувати дозу, якщо функція нирок залишається нормальною.
При одночасній тяжкій нирковій та печінковій недостатності слід регулярно визначати концентрацію цефтріаксону у плазмі крові.
Пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, немає потреби у додатковому введенні препарату після діалізу. Слід контролювати концентрацію цефтріаксону у сироватці крові для можливої корекції дози, оскільки у цих пацієнтів може знижуватися швидкість його виведення.
Дозування в особливих випадках
Для профілактики післяопераційних ускладнень вводять одноразово 1-2 г (залежно від ступеня небезпеки зараження) за 30-90 хв до початку операції.
При неускладненій гонореї одноразово внутрішньовенно/внутрішньом’язово вводять 0,25 г препарату.
При бактеріальному менінгіті у немовлят і дітей віком від 15 днів до 12 років лікування починають з дози 100 мг/кг (але не більше 4 г) 1 раз на добу. Після ідентифікації збудника та визначення його чутливості дозу можна відповідно зменшити. Для новонароджених віком до 2 тижнів не слід перевищувати дозу 50 мг/кг/добу.
Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:
Neisseria meningitidisHaemophilus influenzae
Streptococcus pneumoniae4 дні
6 днів
7 днів
Тривалість лікування Цефтріаксоном-БХФЗ залежить від характеру і ступеня тяжкості патологічного процесу, даних бактеріологічних досліджень та зазвичай становить 4-14 діб, але при тяжких інфекційних захворюваннях може знадобитися більш тривала терапія. Застосування препарату має тривати (як і будь-яка антибіотикотерапія) як мінімум ще 48-72 години після зникнення симптомів захворювання і підтвердження ефекту результатами бактеріологічного аналізу.
Побічні реакції.
Зареєстровані поодинокі тяжкі, а в деяких випадках фатальні побічні реакції у недоношених і доношених новонароджених (віком
Побічні ефекти, інформація про які наведена нижче, класифіковані за органами і системами та частотою їх виникнення: дуже часті (≥ 10 %); часті (≥ 1 % та
Травний тракт:
нечасті − рідкі випорожнення/діарея, дисбіоз, диспепсія, нудота, блювання; стоматит, глосит, порушення смаку, біль у животі, зниження апетиту (зазвичай помірно виражені, минають протягом/після припинення лікування);
рідкісні − псевдомембранозний ентероколіт, панкреатити (можливо, через обструкцію жовчних шляхів).
Гепатобіліарна система:
дуже часто − преципітація кальцієвих солей цефтріаксону у жовчному міхурі у дітей/зворотний холелітіаз у дітей з відповідною симптоматикою (у дорослих це зустрічається вкрай рідко, зазвичай при застосуванні доз, вищих за рекомендовані);
часто − підвищення активності печінкових трансаміназ, лужної фосфатази, білірубіну в плазмі крові, дисфункція печінки, жовтяниця.
Система кровотворення:
часті − еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, лімфопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія, анемія, включаючи гемолітичну анемію, подовження протромбінового часу;
рідкісні – агранулоцитоз (зазвичай після 10 днів лікування і сумарної дози цефтріаксону ≥ 20 г); порушення згортання крові, зниження рівня плазмових факторів згортання крові (ІІ, VІІ, ІХ, Х).
Центральна нервова система:
нечасті − головний біль, запаморочення, вертиго, можливі судомні напади.
Сечостатева система:
поодинокі − підвищення рівня креатиніну, поява циліндрів, глюкозурія, гематурія, олігурія; рідкісні − утворення конкрементів цефтріаксону у нирках (зазвичай зворотне), особливо у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (≥ 80 мг/кг на добу) або при кумулятивній дозі понад 10 г та мали додаткові фактори ризику (обмежене вживання рідини, дегідратація, постільний режим), анурія, ниркова недостатність.
Імунна система:
часті − алергічні шкірні реакції (в тому числі дерматити, кропив’янка, макулопапульозний висип або екзантема), свербіж, набряки шкіри та суглобів;
поодинокі − анафілактичні (в т. ч. бронхоспазм, анафілактичний шок) або анафілактоїдні реакції, сироваткова хвороба, алергічні пневмонії, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсона.
Місцеві реакції:
часті − біль або інфільтрат у місці введення;
поодинокі – флебіт або тромбофлебіт при внутрішньовенному введенні, яких можна уникнути, застосовуючи повільну ін’єкцію (2-4 хв).
Ефекти, зумовлені біологічною дією: можливий розвиток суперінфекції (у т.ч. кандидомікоз, мікоз статевих органів), викликані резистентними мікроорганізмами.
Інші: носові кровотечі, озноб, пропасниця, відчуття серцебиття, аритмії, підвищене потовиділення, припливи, порушення зору, гіперазотемія.
Вплив на результати лабораторних аналізів: можуть відзначатися хибнопозитивні результати реакції Кумбса, проби на галактоземію, при визначенні глюкози в сечі неферментативними методами.
Передозування.
Можливе посилення побічних ефектів.
Симптоми: можливі пропасниця, лейкопенія, тромбоцитопенія, гостра гемолітична анемія, шкірні, шлунково-кишкові реакції та реакції печінки, задишка, ниркова недостатність, стоматит, анорексія, тимчасова втрата слуху, втрата орієнтації у просторі.
Лікування: проводять симптоматичну і підтримуючу терапію. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз неефективні. Специфічного антидоту немає.
Застосування в період вагітності або годування груддю.
Цефтриаксон проникає через плацентарний бар’єр. Безпека застосування цефтриаксону жінками у період вагітності не вивчалась.
У малих концентраціях цефтриаксон виділяється в грудне молоко. Тому при призначенні препарату годування груддю слід припинити.
Діти.
Препарат застосовують дітям згідно з дозуванням, вказаним у розділі «Спосіб застосування та дози».
Особливі заходи безпеки.
Перед початком кожного нового курсу лікування цефтріаксоном пацієнта слід розпитати про наявність попередніх реакцій гіперчутливості до цефалоспоринів, пеніцилінів, інших бета-лактамних антибіотиків, лікарських засобів. З обережністю призначати пацієнтам з будь-якою формою алергії в анамнезі, особливо IgE-опосередкованою, пацієнтам, які мають будь-який інший тип реакції гіперчутливості до пеніциліну або іншого бета-лактамного антибіотика. Як і при застосуванні інших цефалоспоринів, не можна виключати можливість анафілактичного шоку – навіть якщо у докладному анамнезі немає відповідних вказівок. При розвитку анафілактичного шоку необхідно внутрішньовенно вводити адреналін (епінефрин) і глюкокортикоїди.
На сьогоднішній день відсутні достовірні наукові дані щодо виникнення внутрішньосудинних преципітатів у пацієнтів (крім новонароджених) при одночасному застосуванні цефтріаксону та кальційвмісних препаратів. Проте не варто застосовувати розчинники, що містять кальцій, (наприклад, розчин Рінгера або Гартмана), змішувати або одночасно вводити цефтріаксон та кальційвмісні препарати всім категоріям пацієнтів. Кальційвмісні розчини не слід призначати протягом 48 годин після останнього введення цефтріаксону.
Лікування антибактеріальними препаратами, особливо при тяжких захворюваннях у людей літнього віку, а також у ослаблених пацієнтів, може призвести до виникнення антибіотик-асоційованої діареї, колітів, у тому числі псевдомембранозного коліту. Тому при виникненні діареї під час або після лікування цефтріаксоном необхідно виключити ці діагнози, в тому числі псевдомембранозний коліт. Застосування цефтріаксону необхідно припинити у разі тяжкого та/або з домішками крові проносу та провести відповідну терапію. За відсутності необхідного лікування може розвинутися токсичний мегаколон, перитоніт, шок.
Повідомлялося про розвиток антибіотик-індукованої імунної гемолітичної анемії (в тому числі з летальними наслідками) у пацієнтів, які отримували цефалоспорини, включаючи цефтріаксон.
При розвитку анемії під час лікування цефтріаксоном необхідно відмінити антибіотик до визначення етіології анемії.
Під час тривалого лікування препаратом рекомендується регулярно контролювати картину крові, показники функціонального стану печінки та нирок.
Особливості застосування.
Внутрішньом'язові ін'єкції у верхній зовнішній квадрант великого сідничного м'яза мають бути глибокими. Перед введенням розчину препарату необхідно пересвідчитися, що голка знаходиться поза судиною.
Застосування антибактеріальних препаратів може призводити до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів, зокрема грибків, та розвику суперінфекції, що потребує прийняття відповідних заходів.
Для пацієнтів із нирковою недостатністю зазвичай відсутня необхідність у коригуванні дози – за рахунок подвійного шляху виведення цефтріаксону (через нирки та печінку). При кліренсі креатиніну менше 10 мл/хв добова доза антибіотика не має перевищувати 2 г.
Хворим, які знаходяться на гемодіалізі, немає потреби у додатковому введенні препарату після діалізу. Однак слід контролювати концентрацію цефтріаксону у сироватці крові на предмет можливої корекції дози, оскільки у цих хворих може знижуватися швидкість його виведення.
При одночасній печінковій і нирковій недостатності з тяжкими порушеннями функцій цих органів доза препарату не має перевищувати 2 г без регулярного контролю концентрації цефтріаксону у плазмі крові.
У поодиноких випадках зазвичай після застосування цефтріаксону в дозах, що перевищують рекомендовані, на ехограмі жовчного міхура можуть спостерігатися затемнення (преципітати кальцієвої солі цефтріаксону), що зникають після відміни/закінчення лікування. Якщо ці явища супроводжуються клінічною симптоматикою, приймається рішення про відміну препарату.
При застосуванні цефтріаксону хворим із факторами ризику застою в жовчних шляхах описані поодинокі випадки панкреатиту, імовірно, внаслідок обструкції жовчних шляхів (при цьому не можна виключати роль преципітатів, які утворилися під дією цефтріаксону).
Пацієнтам із порушенням синтезу або недостатністю вітаміну К (наприклад, хронічні захворювання печінки, особи літнього віку, недоїдання) слід контролювати протромбіновий час та при його збільшенні до початку чи під час терапії цефтріаксоном призначати вітамін К (10 мг/тиждень).
Слід з обережністю призначати при кровотечах і захворюваннях травного тракту в анамнезі, особливо при виразковому неспецифічному коліті або ентериті.
Цефтріаксон, як і деякі інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’язку з сироватковим альбуміном, тому призначати препарат немовлятам з гіпербілірубінемією потрібно з обережністю. Цефтріаксон не можна застосовувати новонародженим, особливо недоношеним, з ризиком розвитку білірубінової енцефалопатії.
При артеріальній гіпертензії і порушенні водно-електролітного балансу слід контролювати вміст натрію в плазмі крові.
Зафіксовані поодинокі випадки хибнопозитивних результатів реакції Кумбса у пацієнтів, які проходили терапію цефтріаксоном. Подібно до інших антибіотиків, цефтріаксон може викликати хибнопозитивні результати проби на галактоземію, при визначенні глюкози у сечі неферментативними методами. Тому під час лікування цефтріаксоном глюкозурію слід визначати лише ферментативним методом.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Доки не буде з'ясована індивідуальна реакція пацієнта на препарат, слід утримуватись від керування автотранспортом або іншими механізмами, враховуючи, що під час лікування можуть спостерігатися такі порушення з боку нервової системи як розлад функції зору, запаморочення, судомні напади.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Через ризик виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону в жодному разі не можна застосовувати цефтріаксон з кальційвмісними розчинами (розчини Рінгера, Гартмана тощо)! Кальційвмісні розчини не слід призначати протягом 48 годин після останнього введення цефтріаксону.
У новонароджених та недоношених дітей описані випадки виникнення преципітатів у легенях та нирках, які спричинили летальні наслідки, при одночасному введенні цефтріаксону та кальційвмісних препаратів.
Аміноглікозиди: внаслідок синергізму підвищується ефективність відносно грамнегативних мікроорганізмів, але підвищується ризик ото- та нефротоксичності. Необхідно регулювати дози препаратів та при потребі комбінованого лікування вводити їх окремо у різні місця і не змішувати в одному шприці або в одному розчині для інфузії через фізіко-хімічну несумісність.
Нестероїдні протизапальні засоби, антиагреганти, антагоністи вітаміну К (такі як варфарин): підвищення можливості кровотечі.
Петльові діуретики та нефротоксичні препарати − підвищується ризик нефротоксичності. Бактеріостатичні антибіотики (хлорамфенікол, тетрацикліни): знижують бактерицидний ефект цефтріаксону.
Гормональні контрацептиви: знижується ефективність гормональних контрацептивів, тому рекомендується використовувати додаткові (негормональні) методи контрацепції під час лікування та протягом 1 місяця після його завершення.
Інші бета-лактамні антибіотики: можливість розвитку перехресних алергічних реакцій.
Після застосування етанолу одразу після прийому цефтріаксону не спостерігалося ефектів, схожих на дію дисульфіраму.
Цефтріаксон не містить N-метилтіотетразольну групу, яка б могла викликати непереносимість етанолу або кровотечі, що властиво деяким іншим цефалоспоринам.
Пробенецид: не впливає на тубулярну секрецію цефтріаксону (на відміну від інших цефалоспоринів).
Подібно до інших антибіотиків, цефтріаксон може знижувати терапевтичний ефект вакцини проти тифу, проте такий ефект розповсюджується лише на ослаблений штам Ty21.
Розчин Цефтріаксону-БХФЗ не слід змішувати або одночасно вводити з іншими антимікробними препаратами у зв’язку з фармацевтичною несумісністю.
Цефтріаксон несумісний і його не можна змішувати з амзакрином, ванкоміцином, флуконазолом та аміноглікозидами.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Цефтріаксон – напівсинтетичний антибіотик групи бета-лактамів, цефалоспорин ІІІ покоління, має бактерицидну дію, механізм якої пов’язаний з пригніченням активності ферменту транспептидази, порушенням біосинтезу пептидоглікану клітинної стінки мікроорганізмів; має широкий спектр дії.
Активний відносно грампозитивних аеробів: Staphylococcus aureus (включаючи штами, що продукують пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae, бета-гемолітичних стрептококів групи А (S.pyogenes), стрептококів групи В (S.agalactiae), групи Viridans, стрептококів неентерококової групи D; грамнегативних аеробів: E.coli, H.influenzae, H. parainfluenzae, Klebsiella spp. (включаючи K.pneumoniae), Morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae (включаючи і штами, що продукують пеніциліназу), Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Providencia spp., Pseudomonas aeruginosa, Salmonella spp. (у тому числі S.typhi), Serratia spp. (включаючи S.marcescens), Shigella spp., Yersinia spp. (у тому числі Y.enterocolitica), Treponema pallidum; анаеробів: Bacteroides spp. (включаючи деякі штами B.fragilis), Clostridium spp. (однак більшість штамів C.difficile мають резистентність), Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp., Fusobacterium spp. (крім F.mortiferum і F.varium). Препарат активний по відношенню до мікроорганізмів, стійких до пеніцилінів, цефалоспоринів перших поколінь, аміноглікозидів.
До дії препарату стійкі: стафілококи, резистентні до метициліну; більшість штамів ентерококів (у тому числі S.faecalis) і стрептококи групи D; багато штамів бета-лактамазопродукуючих Bacteroides spp. (B.fragilis).
Фармакокінетика. Після внутрішньом'язового введення біодоступність цефтріаксону становить 100 %, його максимальна концентрація в плазмі крові визначається через 2-3 години. Після внутрішньовенного введення препарат швидко проникає в тканинну рідину, де протягом 24 годин підтримуються бактерицидні концентрації по відношенню до чутливих мікроорганізмів. З білками плазми зв’язується на 85-95 %, при цьому ступінь зв'язування зменшується зі збільшенням концентрації. Цефтріаксон добре проникає в органи і рідини організму (перитонеальну, плевральну, спинномозкову, синовіальну), у кісткову тканину, проникає крізь плаценту, у невеликій кількості (3-4 %) виділяється в грудне молоко. При менінгіті у дітей, у тому числі новонароджених, препарат проникає в запалені мозкові оболонки, при цьому концентрація його в цереброспінальній рідині становить 17 % від концентрації в плазмі крові.
Препарат виділяється у незміненому вигляді на 50-60 % нирками і 40-50 % – з жовчю. При недостатності нирок фармакокінетика препарату майже не змінюється, відзначається тільки незначне збільшення періоду напіввиведення. Період напіввиведення у здорових дорослих становить близько 8 годин, у новонароджених віком до 8 днів та у людей старше 75 років збільшується в 2-3 рази.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: кристалічний порошок майже білого або жовтуватого кольору, злегка гігроскопічний.
Несумісність.
Фармацевтично несумісний з іншими антимікробними засобами. Не допускається змішувати розчин препарату в одній ємності з іншими антибіотиками, з розчинами, які містять кальцій (розчини Гартмана та Рінгера). Несумісний з етанолом, амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом, лабеталолом.
Термін придатності.
3 роки.
Умови зберігання.
В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ○С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 1 флакону з порошком; по 1 флакону в пачці; по 5 флаконів у касеті, 1 касета в пеналі; по 1 флакону з порошком у комплекті з розчинником (вода для ін’єкцій) по 5 мл (для дозування 500 мг та 1000 мг) або 10 мл (для дозування 1000 мг) в ампулі в касеті, 1 касета в пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».
Місцезнаходження.
Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.