ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
НЕКСПРО-20, НЕКСПРО-40
(NEXPRO-20, NEXPRO-40)
Склад:діюча речовина: esomeprazole;1 таблетка містить езомепразолу (у вигляді езомепразолу магнію кишковорочинних пелет) 20 мг або 40 мг;допоміжні речовини: цукор сферичний, етилцелюлоза, магнію стеарат, повідон, магнію оксид легкий, метакрилатного сополімеру дисперсія, діетилфталат, тальк, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, коповідон, поліетиленгліколь 8000, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172), чорнила чорніOPACODE S-1-1-17823: шелак, заліза оксид чорний (Е 172), пропіленгліколь, амонію гідроксид. Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні.
Фармакотерапевтична група.Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТС А02В С04. Клінічні характеристики.Показання.Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: – лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;– для довготривалого лікування з метою запобігання рецидиву;– симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.У комбінації з антибактеріальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori:– лікування виразки дванадцятипалої кишки, пов'язаної з Helicobacter pylori;– запобігання рецидивам пептичних виразок у хворих на виразки, спричинені Helicobacter pylori.Лікування та профілактика виразок, спричинених тривалим застосуванням нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ):– лікування виразок, спричинених терапією НПЗЗ;– профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів групи ризику у зв’язку з прийомом НПЗЗ.Профілактика рецидиву кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки після лікування езомепразолом (розчин для інфузій).Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона. Протипоказання.Відома підвищена чутливість до езомепразолу, до заміщених бензимідазолів або до інших компонентів препарату.Некспро, як і інші інгібітори протонного насоса, не слід застосовувати разом з атазанавіром, нелфінавіром. Спосіб застосування та дози.Таблетки Некспро слід ковтати цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини. Таблетки не можна розжовувати або подрібнювати.Пацієнтам, які мають труднощі з ковтанням, можна рекомендувати розчинити таблетку у100 мл негазованої води. Не можна використовувати ніякі інші рідини, оскільки вони можуть пошкодити кишковорозчинну оболонку. Воду у склянці слід збовтати, щоб таблетка розчинилася. Випити рідину з мікрогранулами одразу або протягом 30 хвилин. Слід набрати ще півсклянки води, ополоснути стінки водою та випити. Мікрогранули не слід розжовувати або дрібнити.Пацієнтам, які мають труднощі з ковтанням, можна ввести таблетку через назогастральний зонд, попередньо розчинивши її у півсклянці негазованої води. Дуже важливо, щоб шприц і зонд для цієї процедури були відповідними.Введення препарату через назогастральний зонд: Покласти таблетку у відповідний шприц і заповнити його приблизно 25 мл води та 5 мл повітря. Для деяких зондів може знадобитися 50 мл води для запобігання утрудненню проходження таблетки через зонд.1. Струшувати шприц протягом 2 хвилин, щоб таблетка розпалася.2. Тримати шприц вертикально, наконечником догори, перевірити прохідність наконечника.3. Прикласти шприц до зонда, утримуючи його вертикально.4. Струсити шприц та перевернути його наконечником униз. Швидко ввести 5-10 мл рідини. Перевернути шприц після введення та знову струсити (шприц слід тримати вертикально, щоб не забити наконечник).5. Перевернути шприц знову та ввести ще 5-10 мл рідини у зонд. Повторювати процедуру, поки шприц не стане пустим.6. Для змивання будь-яких залишків препарату слід заповнити шприц 25 мл води та 5 мл повітря, струсити шприц, перевернути його та швидко ввести рідину. Для деяких зондів може знадобитися 50 мл води.Дорослі та діти віком від12 роківГастроезофагеальна рефлюксна хворобаЛікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Додаткові4 тижні рекомендуються для пацієнтів, у яких езофагіт не був вилікуваний або зберігаються його симптоми. Довготривале лікування рецидивів у пацієнтів із вилікуваним езофагітом: 20 мг 1 раз на добу.Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби: 20 мг 1 раз на добу пацієнтам без езофагіту. Якщо контроль симптомів не досягається протягом 4 тижнів лікування, пацієнта слід обстежити. При усуненні симптомів для подальшого контролю може бути достатньо застосування 20 мг 1 раз на добу. Для дорослих можна застосовувати схему “у разі потреби”, приймаючи по 20 мг 1 раз на добу. У пацієнтів, які застосовували НПЗЗ та у яких існує ризик розвитку виразок шлунка або дванадцятипалої кишки, подальший контроль симптомів з використанням схеми «у разі потреби» не рекомендується. ДоросліУ комбінації з антибактеріальними засобами для ерадикації Helicobacter pyloriЛікування виразки дванадцятипалої кишки, пов'язаної з Helicobacter pylori: 20 мг препарату з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.Запобігання рецидивам пептичних виразок у хворих на виразки, спричинені Helicobacter pylori:20 мг препарату з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.Лікування та профілактика виразок, спричинених тривалим застосуванням НПЗЗЛікування виразок шлунка, спричинених терапією НПЗЗ: рекомендована доза становить 20 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування – 4-8 тижнів.Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, асоційованих з лікуванням НПЗЗ у пацієнтів групи ризику: рекомендована доза становить 20 мг 1 раз на добу.Профілактика рецидиву кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки після лікування езомепразолом, розчином для інфузій.По 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Періоду перорального лікування препаратом передує терапія, спрямована на пригнічення кислотності, яка полягає у застосуванні езомепразолу, розчину для інфузій.Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона: 40 мг 2 рази на добу. Дозування слід підбирати індивідуально, тривалість лікування визначається клінічними показаннями. У більшості пацієнтів захворюванняможе бути контрольованим при прийомі від 80 до 160 мг езомепразолу на добу. Якщо доза перевищує 80 мг/добу, її потрібно розподілити на два прийоми.Порушення функції нирокКорекція дози для пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Через відсутність досвіду застосування препарату для лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю таким хворим препарат слід призначати з обережністю (див. розділ «Фармакологічні властивості»).Порушення функції печінкиНе потребують корекції дози пацієнти зі слабким та помірним порушенням функції печінки. Для пацієнтів із серйозними порушеннями функції печінки максимальна доза препарату не повинна перевищувати 20 мг (див. розділ «Фармакологічні властивості»).Пацієнти літнього віку.Корекція дози для пацієнтів літнього віку не потрібна.Діти віком до 12 років.Препарат не слід застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні. Побічні реакції.Небажані явища класифікувались залежно від частоти виникнення: часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1 000, <1/100); рідко (>1/10 000, <1/1 000) та дуже рідко (<1/10 000).З боку кровіРідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.З боку імунної системиРідко: реакції гіперчутливості, такі як гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок.З боку метаболізмуНечасто: периферичні набряки.Рідко: гіпонатріємія.Дуже рідко: гіпомагніємія.З боку психікиНечасто: безсоння.Рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості.Дуже рідко: агресія, галюцинації.З боку нервової системиЧасто: головний біль.Нечасто: слабкість, парестезія, сонливість.Рідко: порушення смаку.З боку органів зоруРідко: нечіткість зору.З боку органів слуху та рівновагиНечасто: запаморочення.З боку дихальної системиРідко: бронхоспазм.З боку травної системиЧасто: біль у животі, запор, діарея, здуття живота, нудота, блювання.Нечасто: сухість у роті.Рідко: стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту.З боку гепатобіліарної системиНечасто: підвищення рівнів печінкових ферментів.Рідко: гепатит з або без жовтяниці.Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки.З боку шкіри та її похіднихНечасто: дерматит, свербіж, кропив’янка, висипання. Рідко: алопеція, фоточутливість.Дуже рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.З боку кістково-м’язової системиРідко: артралгія, міалгія.Дуже рідко: м’язова слабкість.З боку нирок та сечовидільної системиДуже рідко: інтерстиціальний нефрит.З боку репродуктивної системи та молочних залозДуже рідко: гінекомастія.Загальні порушенняРідко: слабкість, посилення потовиділення. Передозування.
Дані щодо передозування обмежені. Шлунково-кишкові симптоми та слабкість описані після прийому 280 мг езомепразолу. Разова доза езомепразолу 80 мг не спричинить тяжких побічних ефектів. Спеціальний антидот невідомий.Езомепразол значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові і тому не діалізується. Лікування – симптоматичне.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Клінічні дані щодо застосування препарату для лікування вагітних обмежені. Слід з обережністю призначати препарат вагітним жінкам.Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко, тому препарат не слід застосовувати у період годування груддю. Діти.Препарат не слід застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні. Особливості застосування.У разі наявності тривожних симптомів (наприклад, виражене зменшення маси тіла, нудота, дисфагія, гематемезис або мелена) та у випадках, коли виразка шлунка підозрюється або наявна, необхідно виключити злоякісність, оскільки застосування препарату може змінити симптоми та відтермінувати визначення правильного діагнозу. Пацієнтам, які застосовують препарат протягом тривалого часу слід перебувати під регулярним наглядом.Пацієнтам, які застосовують препарат «у разі потреби», слід повідомити лікаря у разі зміни характеру симптомів. При призначенні езомепразолу необхідно брати до уваги його взаємодію з іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на концентрацію езомепразолу у плазмі крові.При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori необхідно враховувати можливі лікарські взаємодії всіх компонентів потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, і необхідно враховувати його протипоказання та взаємодію (якщо застосовується потрійна терапія пацієнтам, які приймають одночасно з езомепразолом інші лікарські засоби, які метаболізуються CYP3A4, такі, наприклад, як цизаприд).Даний лікарський засіб містить лактозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, лактазним дефіцитом Lapp або глюкозо-галактозною мальабсорбцією не слід приймати препарат.Застосування інгібіторів протонної помпи може дещо підвищити ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter. Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.Лікування препаратом не впливає на здатність керувати автомобілем або роботу з іншими механізмами. У випадках, якщо під час лікування препаратом спостерігається запаморочення та нечіткість зору, слід утриматися від керування транспортними засобами та роботи з механізмами. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів. Знижена кислотність шлункового соку при застосуванні езомепразолу може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських речовин, якщо їх абсорбція залежить від кислотності шлункового соку. Як і при застосуванні інших інгібіторів секреції кислоти або антацидів, лікування езомепразолом призводить до зменшення абсорбції кетоконазолу таітраконазолу під час лікування езомепразолом.Відзначалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази. Клінічна значущість та механізми таких взаємодій невідомі. Підвищена рН шлунка у період лікування омепразолом може змінювативсмоктування інгібіторів протеази. Інший можливий механізм взаємодії полягає у пригніченні CYP 2C19. Повідомлялося, що при супутньому застосуванні з омепразолом рівні атазанавіру та нелфінавіру усироватці крові знижувалися, тому їх одночасне застосування не рекомендується. Зважаючи на подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу, нерекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром. Супутнє застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказане.Езомепразол інгібує CYP2С19 – головний фермент, який метаболізує езомепразол. Тому при застосуванні езомепразолу у комбінації з препаратами, які метаболізуються CYP2С19 (такими як діазепам,циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн), концентрація цих препаратів у плазмі крові може бути підвищена, тому може бути необхідним зменшення їх дози. Це слід враховувати, особливо при призначенні езомепразолу «у разі потреби». Одночасне застосування 30 мг езомепразолу призводить до зниження кліренсу CYP2C19 субстрату діазепаму на 45 %. Одночасне застосування 40 мгезомепразолу призводить до збільшення рівня фенітоїну у плазмі крові на 13 % у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну у плазмі крові при призначенні або відміні терапіїезомепразолом. У дослідженнях застосування 40 мг езомепразолу пацієнтам, які приймали варфарин, показало, що час коагуляції був у межах норми. Постмаркетинговий досвід перорального застосуванняезомепразолу свідчить про кілька поодиноких випадків клінічно значущого підвищення міжнародного нормалізованого відношення (INR) у період одночасного застосування езомепразолу та варфарину. Рекомендується проводити моніторинг INR на початку та при закінченні одночасного лікування езомепразолом та варфарином або іншими похідними кумарину.Омепразол, як і езомепразол, діє як інгібітор CYP 2C19. Застосування омепразолу у дозі 40 мг здоровими добровольцями під час дослідження призводило до збільшення Cmax та площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) для цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно та для одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.У здорових добровольців одночасне застосування 40 мг езомепразолу з цизапридом призводило до збільшення AUC на 32 % та збільшення часу напіввиведення (t1/2) на 31 %, але не відбувалося помітного збільшення максимального рівня цизаприду у плазмі крові. Помірно пролонгований QT-інтервал спостерігався після прийому цизаприду окремо, який далі не збільшувався при застосуванні цизаприду у комбінації з езомепразолом.Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг та ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спричиняло суттєве послаблення дії атазанавіру (приблизно75 % зменшення AUC, Cmax, Cmin). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на ефективність атазанавіру. Інгібітори протонного насоса, включаючи езомепразол, не слід застосовувати разом з атазанавіром.Езомепразол не продемонстрував клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину. При одночасному короткотривалому застосуванні езомепразолу та напроксену або рофекоксибуклінічно значущих фармакокінетичних взаємодій не відзначалося.Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу. Езомепразол метаболізується CYP2С19 і CYP3А4. Одночасне застосування езомепразолу та інгібітору CYP3А4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на день) призводило до збільшення експозиції езомепразолу вдвічі. Одночасне застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2С19 і CYP3А4, такого як вориконазол, може спричиняти збільшення експозиції езомепразолу більш ніж у 2 рази.Інгібітор CYP2C19 та CYP3A4 вориконазол призводив до підвищення AUC омепразолу на280 %.Корекцію дози езомепразолу слід розглянути у пацієнтів з тяжким печінковим порушенням та у випадку призначення довготривалого лікування. Фармакологічні властивості.Фармакодинаміка.Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонного насоса у парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить в активну форму у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він інгібує фермент Н+К+-АТФази – кислотного насоса, а також пригнічує базальну та стимульовану секрецію кислоти.Вплив на секрецію шлункового сокуПісля перорального прийому 20 мг і 40 мг езомепразолу дія настає протягом години. Після повторного прийому 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середній пік викиду кислоти після стимуляціїпентагастрином знижується на 90 % при визначенні цього показника через 6-7 годин після прийому дози на 5-й день.Через 5 днів прийому езомепразолу по 20 мг і 40 мг перорально рівень рН шлунка був більшим 4 у середньому протягом 13 і 17 годин відповідно та більше 24 годин – у пацієнтів із симптоматичним рефлюкс-езофагітом. Частина пацієнтів, у яких рівень рН шлунка був більшим 4 протягом 8, 12 і 16 годин відповідно, після прийому 20 мг езомепразолу становив76 %, 54 % та 24 %. Відповідні пропорції для езомепразолу 40 мг становили 97 %, 92 % та56 %.При використанні AUC непрямого показника плазмової концентрації була показана залежність пригнічення секреції кислоти від експозиції препарату.Терапевтичні ефекти пригнічення секреції кислотиЛікування рефлюкс-езофагіту езомепразолом 40 мг було успішним приблизно у 70 % хворих після 4 тижнів лікування та у 93 % – після 8 тижнів лікування.Застосування езомепразолу 20 мг двічі на добу протягом одного тижня разом із відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90 % хворих. Після такого лікування протягом одного тижня не було необхідності у проведенні подальшої монотерапії антисекреторними препаратами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки.Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції кислотиУ період застосування антисекреторних препаратів концентрація гастрину у плазмі крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти.Збільшення кількості ECL-клітин, можливо, пов’язано з підвищенням рівня гастрину у плазмі крові, що спостерігалось у деяких пацієнтів при довготривалому застосуванні езомепразолу.Були отримані повідомлення про кілька випадків підвищення частоти виникнення гранулярних кіст у шлунку при тривалому застосуванні антисекреторних препаратів. Ці явища є фізіологічним наслідком тривалого пригнічення секреції кислоти і мають доброякісний та оборотний характер.Зниження секреції шлункового соку внаслідок застосування будь-якого інгібітору протонного насоса збільшує у шлунку кількість бактерій, присутніх у гастроінтестинальному тракті в нормі. Лікування інгібіторами протонного насоса може призводити до підвищення ризику гастроінтестинальної інфекції, спричиненої, наприклад, Salmonella або Campilobacter.Фармакокінетика.Езомепразол є кислотолабільним і застосовується перорально у кишковорозчинній оболонці. Конверсія в R-ізомер in vivo є незначною. Абсорбція езомепразолу відбувається швидко, максимальні концентрації у плазмі крові досягаються приблизно через 1-2 години після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64 % після разової дози 40 мг і зростає до 89 % після повторного прийому 1 раз на добу. 20 мг езомепразолу відповідає значенню 50 % і 68 %. Об’єм розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується з протеїнами плазми.Прийом їжі уповільнює та зменшує абсорбцію езомепразолу, однак це не впливає на ефект езомепразолу на кислотність у порожнині шлунка.Метаболізм і виведенняЕзомепразол повністю метаболізується за допомогою цитохромної системи Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2С19, що відповідає за виникненнягідрокси- і дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від другої специфічної ізоформи, CYP3А4, яка відповідає за виникнення езомепразолсульфону – головного метаболіту у плазмі крові.Параметри, наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів).Загальний кліренс плазми крові становить близько 17 л/годину після разової дози та близько9 л/годину – після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми становить близько1,3 години після повторного прийому дози 1 раз на добу. Фармакокінетика езомепразолу вивчалась у дозах до 40 мг двічі на добу. Площа, обмежена кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу, збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним і спричиняє більш ніж дозопропорційні збільшення AUC після повторного застосування. Ці часозалежність тадозозалежність пояснюються зниженням метаболізму першого проходження та системним кліренсом, пов’язаним із пригніченням ферменту CYP2С19 езомепразолом та/або його сульфметаболітом.Езомепразол повністю виводиться із плазми між дозами без тенденції до акумуляції при прийомі препарату 1 раз на добу.Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Близько 80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів із сечею, інші – з фекаліями. Менше 1 % вихідної лікарської речовини виявляється у сечі.Особливі групи хворихПриблизно 2,9±1,5 % групи пацієнтів мають недостатність ферменту CYP2С19 (їх називають слабкими метаболізаторами). У цих осіб метаболізм езомепразолу, відповідно, здебільшого здійснюється CYP3А4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу, у слабких метаболізаторів приблизно на 100 % вища, ніж в осіб з нормальним функціонуванням ферменту CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазмі крові збільшується приблизно на 60 %. Ці результати не мають жодного впливу на дозування езомепразолу.Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у пацієнтів літнього віку (від 71 до 80 років).Після разової дози езомепразолу 40 мг середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу, у жінок на 30 % вище порівняно з чоловіками. Жодної різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалось при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.Пацієнти з порушенням функції печінки/нирокМетаболізм езомепразолу у пацієнтів зі слабкою та помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, що призводить до збільшення площі, обмеженої кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу, в 2 рази. Таким чином, максимальна доза для пацієнтів із серйозними порушеннями функції печінки становить 20 мг. Езомепразол та його метаболіти не мають тенденції до кумуляції під час прийому препарату 1 раз на добу.Досліджень у хворих із порушеною функцією нирок не проводилось. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а не головної вихідної сполуки, зміни у метаболізмі у хворих з порушенням функції нирок не очікуються. Застосування у педіатріїДіти віком 12-18 років: після багаторазового застосування 20 мг та 40 мг езомепразолу загальний вплив та час досягнення максимальної концентрації препарату у плазмі був таким же, як і у дорослих. Фармацевтичні характеристики.Основні фізико-хімічні властивості:таблетки по 20 мг: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою червоно-коричневого кольору, з написом «20» чорного кольору з одного боку та гладенькі з іншого боку;таблетки по 40 мг: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою червоно-коричневого кольору, з написом «40» чорного кольору з одного боку та гладенькі з іншого боку.Термін придатності.2 роки. Умови зберігання.Зберігати при температурі не вище 25 °С.Зберігати в недоступному для дітей місці. Упаковка.По 10 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній упаковці. Категорія відпуску.За рецептом. Виробник.Торрент Фармасьютікалс Лтд. Місцезнаходження.Індрад, 382 721. Діст. Мехсана, Індія.