ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ПАРАЛЕН® ГАРЯЧИЙ НАПІЙ
Склад:
діючі речовини: 1 саше (5 г порошку) містить парацетамолу 650 мг, фенілефрину гідрохлориду 10 мг;
допоміжні речовини: сахароза, натрію цитрат, кислота лимонна безводна, кислота винна, сік лимонний (К 240), аспартам (Е 951), ароматизатор лимонний 610399E, кислота аскорбінова, повідон, куркуми порошок (К 2550).
Лікарська форма. Порошок для орального розчину.
Основні фізико-хімічні властивості: кремовий світло-жовтого кольору порошок; смак – гіркий лимонний, запах – легкий лимонний.
Фармакотерапевтична група. Аналгетики та антипіретики. Парацетамол, комбінації без психолептиків. Код АТХ N02B E51.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Ефект препарату пов’язаний із комбінацією аналгетичної та жарознижувальної дії парацетамолу та протинабрякової дії фенілефрину.
Парацетамол ‒ це сполука без протизапальної активності та з доброю переносимістю з боку шлунково-кишкового тракту. Його механізм дії ймовірно подібний до механізму дії ацетилсаліцилової кислоти і полягає у пригніченні синтезу простагландинів у центральній нервовій системі. Продукція простагландинів, що спричинюють появу болю та підвищення температури тіла, пригнічується цим механізмом. Аналгетичний ефект парацетамолу після разової терапевтичної дози 0,5-1 г триває впродовж 3-6 годин, жарознижувальний ефект ‒ впродовж 3-4 годин.
Парацетамол не впливає на рівень глюкози в крові, зсідання крові, рівень сечової кислоти та її екскрецію з сечею. Парацетамол може застосовуватись у випадках, коли саліцилати протипоказані.
Фенілефрин ‒ це симпатоміметик, який спричинює зняття набряку гіперемійованої слизової оболонки та не зумовлює появу інших значних ефектів ефедрину (тахікардія, ейфорія). Це селективний агоніст α1-адренергічних рецепторів зі слабкою агоністичною активністю щодо інших адренергічних рецепторів.
Діючі речовини не мають седативних ефектів.
Фармакокінетика.
Парацетамол швидко та майже повністю абсорбується у шлунково-кишковому тракті, його максимальна концентрація у плазмі крові досягається впродовж 0,5-2 годин після перорального застосування. Абсолютна біодоступність становить приблизно 80 % та не залежить від дози при застосуванні в нормальних терапевтичних дозах (5-20 мг/кг). Він не зв’язується з білками плазми крові. Об’єм розподілу парацетамолу в організмі становить приблизно 0,9 л/кг. Період напіввиведення з плазми крові становить 1-4 години при застосуванні у терапевтичних дозах. Парацетамол метаболізується у печінці та виводиться з сечею, головним чином, у вигляді глюкуронідних та сульфатних сполук. При тяжкому порушенні функцій печінки період напіввиведення з плазми крові подовжується до 5 годин. При нирковій недостатності період напіввиведення парацетамолу не подовжується, проте внаслідок сповільнення екскреції нирками його дозу потрібно скорегувати. Насиченість основним метаболітом N-ацетил-p-бензохінон іміном, детоксикація якого здійснюється шляхом кон’югації з глутатіоном, виникає у випадку передозування. Це призводить до його накопичення та можливого ураження печінки.
Фенілефрин абсорбується у шлунково-кишковому тракті нерегулярно зі значним пресистемним метаболізмом (60 %). Максимальна концентрація у плазмі крові досягається впродовж 1-2 годин. Лише дуже мала кількість застосованої дози проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Не описано жодних фармакологічно активних метаболітів фенілефрину. Біологічний період напіввиведення фенілефрину становить 2-3 години.
Клінічні характеристики.
Показання.
Симптоматичне лікування гострих респіраторних інфекцій і грипу, що супроводжуються головним болем, болем у м’язах і суглобах, болем у горлі, підвищенням температури тіла, закладеністю носа.
Протипоказання.
– Підвищена чутливість до парацетамолу, фенілефрину або до будь-якої з допоміжних речовин.
– Серйозні порушення функцій печінки, гостра печінкова недостатність.
– Важкі ураження нирок.
– Тяжка артеріальна гіпертензія.
– Гіпертиреоз.
– Цукровий діабет (містить фенілефрин).
– Тяжкий перебіг серцево-судинних захворюваннь.
– Закритокутова глаукома.
– Затримка сечі.
– Феохромоцитома.
– Вроджена гіпербілірубінемія.
– Захворювання крові.
– Виражена анемія, гемолітична анемія, лейкопенія.
– Дефіцит глюкозо-6-фосфатази.
– Алкоголізм.
Препарат протипоказаний у пацієнтів, які приймають трициклічні антидепресанти, препарати, які пригнічують функції печінки, чи бета-адреноблокатори, а також у пацієнтів, які приймають або приймали інгібітори МАО.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Парацетамол.
Холестирамін може сповільнювати абсорбцію парацетамолу, в той час як метоклопрамід та домперидон можуть її пришвидшувати.
Тривале систематичне щоденне застосування парацетамолу може посилювати антикоагулянтні ефекти варфарину та інших антагоністів вітаміну K і, таким чином, збільшувати ризик виникнення кровотеч. Вищезгадані взаємодії не є клінічно значущими, за умови застосування препарату згідно з рекомендованими дозами та тривалістю лікування. Пацієнтам, які застосовують парацетамол та антагоністи вітаміну K, слід перебувати під контролем, чи у них нормальні показники коагулограми та чи немає геморагічних ускладнень. Супутнє застосування парацетамолу та флуклоксациліну може спричинити розвиток метаболічного ацидозу, особливо у пацієнтів з факторами ризику зниження вмісту глутатіону, зокрема при сепсисі, аліментарних розладах чи хронічному алкоголізмі.
Ризик токсичного впливу парацетамолу може зростати у пацієнтів, які отримують інші лікарські засоби з потенційним гепатотоксичним ефектом, або препарати, які індукують печінкові мікросомальні ферменти, наприклад, деякі протисудомні препарати (наприклад, глютетимід, фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін, примідон, топірамат), рифампіцин, барбітурати, інгібітори МАО, трициклічні антидепресанти, звіробій звичайний та алкоголь. Індукція метаболізму спричинює підвищену продукцію гепатотоксичного окисненого метаболіту парацетамолу. Гепатотоксичні ефекти виникають у випадку, якщо концентрація цього метаболіту перевищує таку, що здатна зв’язуватися глутатіоном.
Препарат не слід застосовувати пацієнтам, які одночасно застосовують інгібітори МАО, та навіть впродовж 14 днів після завершення лікування інгібіторами МАО.
Збільшення тенденції до розвитку нейтропенії та гепатотоксичності спостерігалося при одночасному застосуванні парацетамолу та зидовудину. У зв’язку з цим цей лікарський засіб слід одночасно застосовуватись із зидовудином лише після ретельного зважування переваг та ризиків такого лікування.
Одночасне застосування парацетамолу та ламотриджину призводило до зниження ефекту ламотриджину підвищувати його печінковий кліренс.
Деякі повідомлення дають підставу припускати, що ізоніазид може збільшувати гепатотоксичний потенціал парацетамолу. Клінічні та лабораторні дані щодо гепатотоксичності повинні ретельно моніторуватись у випадку даного супутнього застосування.
Пробенецид впливає на виведення та концентрацію парацетамолу в плазмі крові.
Гепатотоксичні сполуки можуть підвищувати ймовірність накопичення та передозування парацетамолу.
Довготривале одночасне застосування парацетамолу та нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) (особливо ацетилсаліцилової кислоти) у високих дозах підвищує ризик розвитку аналгетичної нефропатії та інших побічних ефектів з боку нирок.
Супутнє застосування лікарських засобів та агентів, що сповільнюють спорожнення шлунка, таких як пропантелін, може призвести до сповільнення абсорбції та відтермінувати початок дії парацетамолу.
Одночасне застосування парацетамолу та хлорамфеніколу може значно сповільнити виведення хлорамфеніколу і, таким чином, підвищити ризик розвитку його побічних ефектів.
Оральні контрацептиви можуть підвищувати рівень кліренсу парацетамолу.
Парацетамол знижує ефективність діуретиків.
Барбітурати знижують жарознижувальний ефект парацетамолу.
Фенілефрин.
Фенілефрин може знижувати ефективність бета-адреноблокаторів, метилдопи та резерпіну. Одночасне застосування фенілефрину з даними лікарськими засобами може спричинити розвиток гіпертонічного кризу. Захворювання, при яких застосовуються дані лікарські засоби, є протипоказаннями для застосування цього препарату.
Фенілефрин може взаємодіяти з іншими симпатоміметичними агентами та вазодилататорами з негативними наслідками.
Інгібітори МАО посилюють ефекти фенілефрину. Одночасне застосування фенілефрину з інгібіторами МАО та трициклічними антидепресантами може спричинити розвиток гіпертонічного кризу.
Фенілефрин може посилювати антихолінергічні ефекти трициклічних антидепресантів.
Одночасне застосування разом із дигіталісними серцевими глікозидами підвищує ризик порушення серцевого ритму.
Одночасне застосування з алкалоїдами маткових ріжків (ерготамін, метисергід) підвищує ризик ерготизму.
Особливості застосування.
Препарат слід застосовувати з обережністю у наступних випадках:
– у пацієнтів із синдромом Рейно;
– у пацієнтів із бронхіальною астмою;
– у пацієнтів із гранулоцитопенією;
– у чоловіків із гіпертрофією простати;
– у пацієнтів із аритміями;
– у пацієнтів із хронічними хворобами легенів;
– у пацієнтів літнього віку.
Також слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із порушенням функцій печінки або нирок.
При нирковій недостатності рекомендується продовжити інтервал між застосуваннями препарату. При довготривалому лікуванні ймовірність шкідливого впливу на нирки не може бути усунена.
У пацієнтів із порушенням функцій печінки та у пацієнтів, які застосовують високі дози парацетамолу впродовж тривалого періоду часу (більше 10 днів), рекомендується регулярний моніторинг стану печінки.
Застосування доз, вищих за рекомендовані, може спричинити ризик розвитку серйозних порушень функцій печінки.
Пацієнти із захворюванням печінки піддаються вищому ризику передозування.
На основі досвіду післяреєстраційного застосування парацетамолу було виявлено, що гепатотоксичний вплив парацетамолу може проявлятися навіть при його застосуванні в терапевтичних дозах, особливо у випадку застосування у дозі 4 г на добу (максимальна терапевтична доза), при короткотривалому застосуванні у пацієнтів, у яких раніше порушень функцій печінки не було. Ураження печінки може розвинутися при застосуванні нижчих доз у випадку взаємодії з алкоголем, індукторами печінкових ферментів чи іншими гепатотоксичними лікарськими засобами. Тривале вживання алкоголю значно збільшує ризик гепатотоксичного впливу парацетамолу. Більш високий ризик спостерігався у хронічних алкоголіків із коротким періодом абстиненції (12 годин) перед застосуванням парацетамолу. Впродовж періоду лікування не можна вживати алкогольні напої.
Слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти і/або НПЗП.
Не перевищувати зазначених доз.
Якщо симптоми не зникають, слід звернутися до лікаря.
Якщо головний біль стає постійним, слід звернутись до лікаря.
З обережністю призначати при захворюваннях щитовидної залози.
Тяжкі шкірні побічні реакції.
Були повідомлення про розвиток небезпечних для життя шкірних реакцій у вигляді синдрому Стівенса-Джонсона (ССД) та токсичного епідермального некролізу (ТЕН) при застосуванні лікарських засобів, які містять парацетамол. Пацієнти мають бути проінформовані про симптоми та мають знаходитися під ретельним наглядом на випадок розвитку шкірних реакцій. Якщо виникають симптоми ССД та ТЕН (наприклад, прогресуюче шкірне висипання, часто з пухирями чи ураженням слизових оболонок), пацієнтам слід повинні негайно припинити застосовувати препарат та звернутися по медичну допомогу.
При лікуванні пероральними антикоагулянтами та при супутньому довготривалому застосуванні високих доз парацетамолу, особливо при комбінації з декстропропоксифеном чи кодеїном, необхідно проводити моніторинг протромбінового часу.
Пацієнтів слід повідомити про те, що не слід застосовувати одночасно даний лікарський засіб разом з іншими препаратами від грипу та застуди чи засобами від закладеності носа, особливо з препаратами, які містять парацетамол.
Лікар повинен перевірити, чи пацієнт одночасно не застосовує лікарські засоби з симпатоміметичною дією з різними способами застосування, наприклад, пероральним та місцевим (назальні, очні та вушні засоби).
Фенілефрін, як судинозвужуючий препарат, може знижувати плацентарну перфузію і тому повинен застосовуватись під час вагітності тільки у випадку, якщо його користь переважає ризики, особливо у вагітних жінок з наявністю прееклампсії в анамнезі.
Препарат може спричиняти напади стенокардії.
З обережністю слід застосовувати у пацієнтів із фенілкетонурією, оскільки препарат містить аспартам, який є джерелом фенілаланіну.
Препарат містить цукрозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, зокрема з непереносимістю фруктози, мальабсорбцією глюкози та галактози або цукрозо-ізомальтазною недостатністю, не слід застосовувати цей препарат.
Кожне саше містить 5,3 ммоль (121,39 мг) натрію. Це повинно братись до уваги пацієнтами, які перебувають на дієті з низьким вмістом натрію.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність.
Даний лікарський засіб не може застосовувати у період вагітності у зв’язку з наявністю фенілефрину. Епідеміологічні дослідження, які проводилися впродовж періоду вагітності, не показали шкідливого впливу парацетамолу при застосуванні його в рекомендованих дозах.
Годування груддю.
Парацетамол проникає у грудне молоко, проте його кількість є незначною з клінічної точки зору. Жодних побічних ефектів у немовлят не було виявлено навіть при довготривалому лікуванні парацетамолом, за винятком одного випадку розвитку макулопапульозного висипання. Переривання годування груддю є необов’язковим при короткотривалому лікуванні, за умови, що немовля знаходиться під ретельним спостереженням.
На підставі наявних опублікованих даних фенілефрин не протипоказаний у період годування груддю. Фенілефрин пригнічує продукцію молока у тварин. У зв’язку з цим його застосування не рекомендується у період годування груддю новонароджених та, особливо, недоношених дітей.
У зв’язку з тим, що даних щодо застосування комбінованого препарату ПАРАЛЕН® ГАРЯЧИЙ НАПІЙ у період годування груддю немає, його застосування не рекомендується. Бажано вибирати однокомпонентні лікарські засоби, безпека застосування яких у період годування груддю є підтвердженою. Якщо є необхідність застосування препарату у годуючої груддю жінки, то їй слід застосовувати його лише короткий час.
Не рекомендується застосовувати у період вагітності або годування груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Препарат не впливає взагалі або впливає у незначній мірі на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами. У чутливих людей може виникати запаморочення. Пацієнти мають бути повідомлені про те, щоб не керувати автомобілем та не працювати з механізмами у випадку виникнення запаморочення.
Спосіб застосування та дози.
Дорослим, у тому числі пацієнтам літнього віку, та підліткам від 15 років:
вміст саше розчинити в склянці гарячої води (не в кип’ятку) та застосовувати до 4 разів на добу. Інтервал між окремими дозами не повинен бути коротшим за 4 години.
Максимальна разова доза становить 1 саше. Максимальна добова доза становить 4 саше.
Ниркова недостатність.
При нирковій недостатності рекомендується продовжити інтервал між застосуваннями препарату: при швидкості клубочкової фільтрації 50-10 мл/хв. 6-годинний інтервал між застосуваннями препарату не змінюється, при значенні швидкості клубочкової фільтрації менше 10 мл/хв. інтервал між застосуваннями препарату повинен становити 8 годин.
Печінкова недостатність.
При стабільній хронічній печінковій недостатності парацетамол, як правило, не спричинює пошкодження печінки при застосуванні у вищезгаданому дозуванні. Проте доцільним є не застосовувати максимальні дози у таких пацієнтів та слідкувати, щоб інтервали між застосуваннями препарату становили щонайменше 6 годин.
Спосіб застосування:
препарат призначений для перорального застосування. Вміст саше потрібно розчинити в склянці гарячої води. Застосовувати в гарячому вигляді.
Діти.
Протипоказаний дітям та підліткам віком до 15 років.
Передозування.
Парацетамол.
Передозування навіть відносно низькими дозами парацетамолу (8-15 г залежно від маси тіла пацієнта) може спричинити серйозне ураження печінки та інколи нирковий тубулярний некроз. Ураження печінки після перорального застосування 5 чи більше грам парацетамолу може виникнути у пацієнтів із наступними факторами ризику:
– довготривале лікування індукторами ферментів (карбамазепін, глютетимід, фенобарбітал, фенітоїн, рифампіцин, примідон, звіробій звичайний);
– регулярне вживання алкоголю у великих кількостях;
– можливе вичерпування запасів глутатіону (наприклад, при аліментарних розладах, муковісцидозі, ВІЛ-інфекції, голодуванні, кахексії).
Симптоми.
Нудота, блювання, відсутність апетиту, слабкість, блідість, сонливість та посилене потовиділення можуть виникати впродовж 24 годин. Абдомінальний біль може бути першою ознакою печінкової недостатності, яка розвивається впродовж перших 24 годин. Може виникнути печінковий цитоліз, який може спричинити печінкову недостатність, енцефалопатію, кому і навіть летальний наслідок. Ускладнення печінкової недостатності включають: метаболічний ацидоз, порушення метаболізму глюкози, набряк головного мозку, геморагічні ускладнення, гіпоглікемію, артеріальну гіпотензію, розвиток інфекції та ниркової недостатності. Рівень печінкових трансаміназ, білірубіну та лактатдегідрогенази зростає впродовж 12-48 годин після гострого передозування разом зі зниженням рівня протромбіну. Подовження протромбінового часу свідчить про погіршення функцій печінки, у зв’язку з чим рекомендується його моніторинг. Пацієнти, які застосовують індуктори ферментів (карбамазепін, фенітоїн, барбітурати, рифампіцин) або зі зловживанням алкоголем в анамнезі, є схильнішими до розвитку печінкової недостатності. Гостра ниркова недостатність із гострим некрозом канальців може проявлятися сильним болем у ділянці попереку, гематурією, протеїнурією, може виникати навіть без наявності серйозного порушення функцій печінки. Інші ознаки інтоксикації включають розвиток міокардіальної недостатності, панкреатиту та панцитопенії.
При тривалому застосуванні препарату у великих дозах з боку органів кровотворення може розвинутись апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія. При прийомі великих доз з боку ЦНС – запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації; з боку сечовидільної системи – нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).
Лікування.
Необхідним є негайне вживання лікувальних заходів. Незважаючи на відсутність значущих ранніх симптомів, пацієнти повинні бути негайно доставлені в лікарню для надання невідкладної медичної допомоги. Симптомами можуть бути лише нудота та блювання, що може не відображати тяжкість передозування чи ризик ураження органів. Застосування активованого вугілля вважається доцільним у випадку, якщо з моменту передозування пройшло не більше 1 години. Концентрація парацетамолу в плазмі крові повинна вимірюватися через 4 години або пізніше після перорального застосування препарату (більш ранні концентрації є неінформативними). Лікування N-ацетилцистеїном може бути застосовано впродовж 24 годин після перорального застосування парацетамолу, проте максимальний протекційний ефект спостерігається після його застосування впродовж 8 годин після перорального застосування парацетамолу. Ефективність антидоту різко знижується після того, як цей час мине. У разі необхідності пацієнту потрібно внутрішньовенно ввести N-ацетилцистеїн згідно з визначеними режимами дозування. Якщо у пацієнта немає блювання, то пероральне застосування метіоніну може бути альтернативним методом лікування у віддалених районах за межами лікарні.
Фенілефрин.
Передозування фенілефрином може спричинити появу збудливості, головного болю, підвищення артеріального тиску та інколи порушення серцевого ритму. Також він може спричинити нудоту та блювання. Лікування має бути симптоматичним та відповідним до клінічних проявів.
Побічні реакції.
У таблиці наведені побічні реакції та частота їх виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 до