ESPS-2 | PRoFESS | ||
АГРЕНОКС | Плацебо | АГРЕНОКС | |
Пацієнти, які приймали (кількість(%)) | 1650 (100) | 1649 (100) | 10055 (100) |
Середня експозиція (роки) | 1,4 | 1,9 | |
Будь-яка кровотеча (%) | 8,7 | 4,5 | 5,3 |
Значна кровотеча (%) | 1,6 | 0,4 | 3,3 |
Внутрішньочерепний крововилив (%) | 0,6 | 0,4 | 1,2* |
Крововилив у шлунково-кишковому тракті (%) | 4,3 | 2,6 | 1,9 |
* за визначенням у PRoFESS включений внутрішньоочний крововилив (0,2 %) |
Особливості застосування.
Через ризик появи кровотечі, як і щодо інших антиагрегантних засобів, АГРЕНОКС слід з обережністю застосовувати пацієнтам з підвищеним ризиком кровотечі та слід ретельно спостерігати за пацієнтами на предмет появи будь-яких ознак кровотечі, включаючи приховані кровотечі.
Слід попередити про збільшення ризику виникнення кровотечі пацієнтів, які супутньо отримують такі ліки як антитромботичні препарати (наприклад, клопідогрель, тиклопідин, ацетилсаліцилова кислота) або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs).
Головний біль та мігренеподібний головний біль, який може виникнути особливо на початку терапії АГРЕНОКСом, не слід лікувати знеболюючими дозами ацетилсаліцилової кислоти.
Крім інших властивостей, дипіридамол діє як судинорозширювальний засіб. Препарат слід застосовувати з обережністю особам, які страждають на тяжкі форми захворювань коронарної артерії, включаючи нестабільну стенокардію, та особам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда, з перешкодою відтоку з лівого шлуночка, чи з нестабільною гемодинамікою (наприклад, декомпенсованою серцевою недостатністю).
Клінічний досвід вказує на те, що пацієнтам, які приймають дипіридамол перорально, при потребі проведення фармакологічного стрес-тесту на внутрішньовенне введення дипіридамолу необхідно припинити прийом ліків, що містять дипіридамол, за 24 години до проведення стрес-тесту. Невиконання цієї вимоги може призвести до зменшення чутливості тесту.
Пацієнтам зі злоякісною міастенією після зміни дозування дипіридамолу, можливо, доведеться відкоригувати курс терапії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).
Були повідомлення про невелику кількість випадків, при яких некон’югований дипіридамол визначали у жовчних каменях у різній кількості (до 70 % від сухої ваги). Усі пацієнти були літнього віку, мали ознаки висхідних холангітів та приймали дипіридамол упродовж декількох років. Немає жодних доказів того, що дипіридамол був ініціюючим чинником в утворенні каменів у жовчному міхурі у таких пацієнтів. Можливим механізмом, відповідальним за наявність дипіридамолу у жовчних каменях, є бактеріальна деглюкуронізація кон’югованого дипіридамолу у жовчі.
Унаслідок наявності ацетилсаліцилової кислоти у препараті АГРЕНОКС його слід з обережністю застосовувати хворим на астму, алергічний риніт, носові поліпи, пацієнтам з хронічними чи повторюваними скаргами на порушення функції шлунка чи дванадцятипалої кишки, з порушеннями функції нирок або печінки, а також при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
Крім того, препарат з обережністю призначати хворим з підвищеною чутливістю до нестероїдних протизапальних засобів.
Вплив дози ацетилсаліцилової кислоти в АГРЕНОКСі у вторинній профілактиці інфаркту міокарда не вивчався.
При лікуванні дітей ацетилсаліциловою кислотою існує ризик розвитку синдрому Рея. Тому через такий ризик розвитку синдрому Рея АГРЕНОКС не рекомендується застосовувати при лікуванні дітей та підлітків при захворюваннях, що супроводжуються значним підвищенням температури, або при вірусних інфекціях з високою температурою чи без неї. Синдром Рея є дуже рідкісним захворюванням, яке впливає на мозок і печінку та може бути фатальним.
Препарат містить 106 мг лактози та 22,5 мг цукрози в максимально рекомендованій щоденній дозі. Пацієнтам з рідкими спадковими порушеннями, пов’язаними з непереносимістю фруктози та/або непереносимістю лактози, наприклад, лактоземією, не слід вживати цей препарат.
При хронічному вживанні алкоголю збільшуються прояви побічної дії з боку шлунково-кишкового тракту.
Якщо пацієнту передбачається планове хірургічне втручання, слід припинити прийом АГРЕНОКСу за 10 днів до операції, щоб відмінити дію препарату.
Слід з обережністю застосовувати АГРЕНОКС у пацієнтів зі спадковими (гемафілія) чи набутими (захворювання печінки або дефіцит вітаміну К) порушеннями згортання крові, через те що навіть низькі дози ацетилсаліцилової кислоти можуть пригнічувати функцію тромбоцитів, що призводить до подовження часу кровотечі.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Дослідження не проводились.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
При прийомі дипіридамолу у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою або з варфарином слід дотримуватися застережень щодо застосування та переносимості цих препаратів. Ацетилсаліцилова кислота продемонструвала підсилення дії антикоагулянтів (наприклад, похідних кумарину та гепарину), антитромботичних препаратів (наприклад, клопідогрель, тиклопідин), вальпроїнової кислоти та фенітоїну, що може призвести до збільшення ризику побічної дії. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs) можуть збільшити ризик кровотечі. Також збільшуються прояви побічної дії з боку шлунково-кишкового тракту при одночасному призначенні ацетилсаліцилової кислоти разом з нестероїдними протизапальними препаратами, кортикостероїдами або при хронічному вживанні алкоголю. Прийом дипіридамолу з ацетилсаліциловою кислотою не збільшує частоту кровотеч.
Під впливом дипіридамолу зростає рівень аденозину у плазмі крові та підвищується його вплив на серцево-судинну систему. При цьому слід розглянути можливість регулювання дозування аденозину.
При одночасному призначенні дипіридамолу і варфарину частота кровотеч не перевищує частоту чи тяжкість кровотечі порівняно з ізольованим призначенням варфарину.
Дипіридамол може посилювати гіпотензивну дію лікарських засобів, які зменшують артеріальний тиск, він також може протидіяти інгібіторам антихолінестерази і тим самим потенційно погіршувати стан хворих на злоякісну міастенію.
Дія гіпоглікемічних засобів і токсичність метатрексату можуть посилюватися при одночасному призначенні ацетилсаліцилової кислоти.
Протипоказана взаємодія: Метотрексат у дозі 15 мг/тиждень або вище.
Гіпотензивний ефект бета-блокоторів може зменшуватися при одночасному прийомі ацетилсаліцилової кислоти, через пригнічення ниркових простагландинів, що призводить до зниження ниркового кровотоку та до затримки солей та рідини.
Ефективність діуретинів у пацієнтів з основним захворюванням нирок або серцево-судинної системи може знижуватися при одночасному прийомі ацетилсаліцилової кислоти у дозах що перевищують 3 г, через пригнічення ниркових простагландинів, що призводить до зниження ниркового кровотоку та до затримки солей та рідини.
Ацетилсаліцилова кислота може послаблювати натрійуретичну дію спіронолактону та інгібувати вплив урикозуричних агентів (наприклад, пробенециду, сульфінпіразону).
Одночасне призначення ібупрофену, але не інших НПЗП або парацетамолу, у пацієнтів з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань може зменшити позитивний вплив ацетилсаліцилової кислоти.
Через непряму дію аспірину на шлях перетворення реніну до ангіотензину, гіпонатріємічна та гіпотензивна дія інгібіторів АПФ може бути зменшена при одночасному застосуванні аспірину в дозі 3 г/добу та більше.
Одночасне застосування аспірину та ацеталозаміду може призводити до підвищення концентрації ацеталозаміду у сироватці крові (та токсичності) через конкурентну секрецію у ниркових канальцях.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Антитромботичний ефект комбінації ацетилсаліцилової кислоти та дипіридамолу базується на дії різних біохімічних механізмів.
Ацетилсаліцилова кислота необоротно інактивує ензим циклогенази у тромбоцитах, тим самим попереджуючи утворення тромбоксану А2, який є сильним індуктором тромбоцитарної агрегації та звуження судин.
Дипіридамол блокує поглинання аденозину еритроцитами, тромбоцитами, ендотеліальними клітинами іn vitro та іn vivo; пригнічення сягає приблизно до 80 %, залежить від дози у терапевтичних концентраціях (0,5 – 2 мкг/мл). Відповідно, спостерігається локальне підвищення концентрації аденозину, який впливає на рецептор тромбоцитів А2, стимулюючи утворення аденілатциклази і тим самим підвищуючи рівень цАМФ у тромбоцитах.
Таким чином відбувається гальмування агрегації тромбоцитів у відповідь на різні подразники, такі як фактор активації тромбоцитів (ФАТ), колаген, аденозиндифосфат (АДФ). Послаблення агрегації тромбоцитів зменшує споживання тромбоцитів та призводить до нормалізації їх рівня. Крім того, аденозин має вазодилатаційну дію, і це є одним із механізмів, завдяки якому дипіридамол спричиняє розширення судин.
Було також показано, що у пацієнтів з інсультом дипіридамол зменшує щільність протромботичних поверхневих білків (тромбіновий рецептор PAR-1) на тромбоцитах, а також знижує рівень С-реактивного білка (CRP) і фактора фон Віллібрандта (vWF). В експериментах іn vitro було показано, що дипіридамол селективно гальмує активність запальних цитокінів (моноцитарного хемоаттрактного пептиду-1 і матриксної металопротеїнази-9), які з'являються внаслідок взаємодії тромбоцитів з моноцитами.
Дипіридамол інгібує утворення фосфодіестерази (ФДЕ) у різних тканинах.
Хоча гальмування цАМФ-ФДЕ є слабким, терапевтичні концентрації дипіридамолу інгібують цГМФ-ФДЕ, тим самим покращуючи рівень цГМФ, що продукується ЕДРФ (фактором релаксації, який виробляється ендотелієм та ідентифікується як оксид азоту (NO)).
Дипіридамол збільшує вивільнення t-PA з мікросудинних ендотеліальних клітин і, як було показано, посилює дозозалежним чином антитромботичні властивості ендотеліальних клітин для запобігання утворенню тромбів на прилягаючому субендотеліальному шарі. Дипіридамол є потужним акцептором радикалів відносно до окси- та перокси-радикалів.
Дипіридамол також стимулює біосинтез і вивільнення ендотелієм простацикліну.
Дипіридамол зменшує тромбоцитогенез субендотеліальними структурами завдяки підвищенню концентрації захисного медіатора 13-ГОДД (гідроксіоктадекадеїнової кислоти).
Ацетилсаліцилова кислота інгібує лише агрегацію тромбоцитів, дипіридамол додатково інгібує активацію і адгезію тромбоцитів, що сприяє додатковому ефекту комбінації цих двох лікарських засобів.
У дослідженні ESPS-2 (6602 пацієнтів) АГРЕНОКС, порівняно з однією ацетилсаліциловою кислотою у дозі по 50 мг на добу, знижував ризик інсульту на 23,1 % (p=0,006), а порівняно з одним дипіридамолом уповільненого вивільнення у дозі по 400 мг на добу знижував ризик інсульту на 24,7 % (p = 0,002). Порівняно з плацебо АГРЕНОКС знижував ризик інсульту на 37 % (p <0,001).
Результати дослідження ESPS-2 були підтверджені у дослідженні ESPRIT (2739 пацієнтів). Первинною кінцевою точкою дослідження був комплексний показник, який складався з частоти летального наслідку через будь-яке судинне захворювання, частоти нефатального інсульту, нефатального інфаркту міокарда або частоти значних ускладнень з кровотечею. У групі застосування ацетилсаліцилової кислоти у поєднанні з дипіридамолом цей комплексний показник виявився на 20 % нижчим (p<0,05), ніж у групі застосування однієї ацетилсаліцилової кислоти.
У дослідженні PROFESS (20332 пацієнти) було доведено, що частота виникнення повторного інсульту/ТІА однакова в обох групах випробування (9 % у групі прийому АГРЕНОКСу та 8,8 % у групі клопідогрелю). Не було виявлено значної різниці між АГРЕНОКСом і клопідогрелем щодо декількох інших важливих, попередньо визначених кінцевих точок, включаючи поєднання повторного інсульту, інфаркту міокарда або летального наслідку через судинні хвороби (13,1 % в обох групах) і поєднання повторного інсульту або значної кровотечі. Не було виявлено значної різниці у неврологічному статусі за модифікованою шкалою Ранкіна (MRS) між АГРЕНОКСом і клопідогрелем через 3 місяці після повторного інсульту.
Фармакокінетика. Немає будь-якої помітної фармакокінетичної взаємодії між пелетами дипіридамолу тривалого виділення і ацетилсаліциловою кислотою. Тому фармакокінетика АГРЕНОКСу є відображенням фармакокінетики його компонентів.
Дипіридамол
Спостерігається лінійна залежність для всіх терапевтичних доз дипіридамолу.
Для довготривалого лікування дипіридамолом розроблені капсули з модифікованим вивільненням активної речовини – у вигляді гранул. Проблему Ph-залежної розчинності дипіридамолу, яка перешкоджає розчиненню у нижніх відділах шлунково-кишкового тракту (тобто там, де препарат пролонгованої дії має продовжувати активно виділяти діючу речовину), було подолано шляхом поєднання його з винною кислотою. Уповільнене вивільнення було досягнуто завдяки дифузній мембрані, яка наноситься на гранули у вигляді аерозольного покриття.
Різні кінетичні дослідження на пацієнтах зі стабільним станом показали, що всі фармакокінетичні параметри, що належним чином характеризують фармакокінетичні властивості препарату з модифікованим вивільненням при прийомі 2 рази на добу однакові або дещо кращі порівняно з таблетками дипіридамолу при прийомі 3 – 4 рази на добу. Біодоступність дещо вища, пікові концентрації аналогічні, концентрації перед прийомом наступної дози значно вищі, а коливання між піковою концентрацією та концентрацією перед прийомом наступної дози знижені.
Абсорбція
Абсолютна біодоступність становить близько 70 %. При першому проходженні вивільняється приблизно одна третина призначеної дози, наступне призначення капсул АГРЕНОКСу з модифікованим вивільненням активної речовини припускає майже повне вивільнення дипіридамолу.
Пікові концентрації дипіридамолу у плазмі після прийому добової дози 400 мг АГРЕНОКСу (при прийомі 200 мг двічі на добу) досягаються через 2-3 години. Середня пікова концентрація у стабільному стані становить 1,98 мкг/мл (у діапазоні 1,01-3,99 мкг/мл) і концентрація перед прийомом наступної дози становить 0,53 мкг/мл (у діапазоні 0,18 -1,01 мкг/мл).
Прийом їжі не впливає на фармакокінетику дипіридамолу у вигляді капсул АГРЕНОКСу з модифікованим вивільненням активної речовини.
Розподіл
Завдяки високій ліпофільності log P 3,92 (n-октанол/0,1n, NaOH) дипіридамол розподіляється у багатьох органах.
У тварин дипіридамол головним чином потрапляє до печінки, потім розподіляється у тканинах легенів, нирок, селезінки і серця.
Швидка фаза розподілу, що спостерігається після внутрішньовенного прийму препарату, не відрізняється після перорального застосування.
Допустимий об’єм розподілу у центральному кровообігу (Vc) становить приблизно 5 літрів (приблизно об’єм плазми). Допустимий обсяг розподілу у стабільному стані становить 100 літрів, відображаючи розподіл у різних відділах організму.
Препарат не проходить крізь гематоенцефалічний бар'єр у значних кількостях.
Трансплацентарне проникнення дипіридамолу дуже низьке. В однієї жінки у грудному молоці було виявлено одну сімнадцяту від рівня концентрації діючої речовини у плазмі крові.
Дипіридамол зв'язується з білками приблизно на 97-99 %, перш за все він зв'язується з альфа-1-кислим глікопротеїном і альбуміном.
Метаболізм
Метаболізм дипіридамолу відбувається насамперед у печінці. Дипіридамол метаболізується насамперед шляхом кон’югації з глюкуроновою кислотою і утворює здебільшого моноглюкоронід та лише невелику кількість диглюкороніду. У плазмі представлено приблизно 80 % у вигляді основної сполуки і 20 % від загальної кількості у вигляді моноглюкороніду. Фармакодинамічна активність глюкуронідів дипіридамолу є значно нижчою, ніж активність дипіридамолу.
Виведення
Домінантний період напіввиведення (t½α) при пероральному введенні переважно становить 40 хв, так само як і при внутрішньовенному введенні.
Ниркова екскреція основної сполуки – дуже незначна (<0,5 %). Екскреція з сечею глюкуронідових метаболітів низька – 5 %. Метаболіти здебільшого (близько 95 %) виводяться з жовчю в кал, з імовірністю ентерогепаторециркуляції. Повний кліренс становить приблизно 250 мл/хв, а середня тривалість знаходження – приблизно 11 годин (що складається з внутрішнього середнього часу перебування (MRT), що дорівнює приблизно 6,4 години і середнього часу абсорбції – приблизно 4,6 годин).
Як і при внутрішньовенному введенні, тривале остаточне напіввиведення (t½β) становить приблизно 13 годин.
Ця фаза тривалого остаточного напіввиведення є відносно незначною з огляду на те, що вона представляє собою малу частку загальної AUC, що підтверджується тим фактом, що стабільний стан досягається за два дні при прийомі капсул із модифікованим вивільненням активної речовини двічі на добу.
При повторному призначенні препарату не спостерігається його істотного накопичення в організмі.
Кінетика в осіб літнього віку