Векта аналоги и цены

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВЕКТА

(VECTA)

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить силденафілу цитрату еквівалентно силденафілу 50 мг або 100 мг;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, повідон, натрію метилпарабен (Е 219), натрію пропілпарабен (Е 217), магнію стеарат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію крохмальгліколят (тип А);

оболонка: гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, пунцовий 4R (Е 124).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються при порушеннях ерекції.

Код АТС  G04B E03.

Клінічні характеристики.

Показання. Лікування порушень ерекції, що визначаються як нездатність досягти та підтримати ерекцію статевого члена, необхідну для успішного статевого акту.

Для ефективної дії препарату потрібне сексуальне збудження.

Протипоказання.

Індивідуальна підвищена чутливість до компонентів препарату; одночасне застосування будь-яких донаторів NO або нітратів.

Препарати для лікування порушень ерекції, у тому числі силденафіл, не застосовувати пацієнтам, для яких статева активність небажана (наприклад, пацієнти з тяжкими формами серцево-судинних захворювань, такими як нестабільна стенокардія або тяжка серцева недостатність).

Застосування препарату Векта протипоказане пацієнтам, які втратили зір на одному оці через неартеріальну передню ішемічну оптичну нейропатію, незалежно від того, чи сталося це через попередній прийом інгібітору фосфодіестерази типу 5.

Безпека силденафілу не вивчалася у таких підгрупах пацієнтів: пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки, з артеріальною гіпотензією (артеріальний тиск

Спосіб застосування та дози.

Для перорального застосування. Препарат призначати дорослим по 50 мг (1 таблетка) за            1 годину до початку статевого акту.

З урахуванням ефективності та переносимості дозу можна підвищувати до 100 мг або знижувати до 25 мг.

Максимальна рекомендована доза становить 100 мг 1 раз на добу.

У разі приймання препарату Векта під час вживання їжі початок дії може бути відстрочений порівняно з застосуванням натщесерце.

Застосування пацієнтам з порушеннями функції нирок. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну становить 30-80 мл/хв) режим дозування не змінюється. Оскільки у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну

Застосування пацієнтам з порушеннями функції печінки. Оскільки у пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс силденафілу знижений, наприклад, при цирозі, застосування препарату потрібно розпочинати з дози 25 мг (застосовуються препарати силденафілу з можливістю такого дозування).

Застосування пацієнтам, які використовують інші види лікування. Детальна інформація наведена у розділі «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій». Враховуючи ступінь взаємодії у пацієнтів, котрі отримують супутню терапію ритонавіром, не рекомендується перевищувати максимальну одноразову дозу 25 мг силденафілу протягом 48 годин. Початкову дозу 25 мг слід рекомендувати пацієнтам, які отримують супутнє лікування інгібіторами CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, саквінавір, кетоконазол, ітраконазол).

З метою зменшення ризику розвитку постуральної гіпотензії слід досягти стабілізації стану пацієнтів на тлі терапії альфа-блокаторами до застосування Векти. Крім того, слід розпочати призначення препарату з найменших доз.

Застосування пацієнтам літнього віку. Для пацієнтів літнього віку зміна дозування не потрібна.

Для того щоб Векта почала діяти, необхідне статеве збудження.

Побічні реакції.

– З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, тахікардія, гіпотензія, синкопе, носові кровотечі, сонливість, гіпоестезія, гостре порушення мозкового кровообігу, непритомність, транзиторна ішемічна атака, судоми, повторні судоми, епілептичний напад, рецидив епілептичного нападу;

– з боку серцево-судинної системи: почервоніння шкіри, відчуття серцебиття, вазодилатація (припливи), інфаркт міокарда, фібриляція передсердь, вентрикулярна аритмія, нестабільна стенокардія, зупинка серця, артеріальна гіпертензія, носові кровотечі;

– з боку шлунково-кишкового тракту: диспепсія, блювання, нудота, сухість у роті;

– з боку органів зору: біль в очах, почервоніння очей, затуманення зору, підвищена чутливість до світла, хроматопсія (помірного ступеня, транзиторна, головним чином кольорове сприйняття зору), порушення зору, захворювання кон’юнктиви, захворювання очей, порушення лакримації, інші захворювання очей, передня ішемічна невропатія зорового нерва артеріального ґенезу

(NAION), оклюзія судин сітківки, випадіння поля зору;

– з боку органів слуху: вертиго, дзвін у вухах, глухота*;

– з боку дихальної системи: риніт (закладеність носа);

– з боку імунної системи: реакції гіперчутливості (включаючи висипи на шкірі, Синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз);

– з боку репродуктивної системи: пролонгована ерекція та/або пріапізм;

– з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: міалгія;

– загальні розлади та ураження в місці введення: біль у грудях, слабкість;

– дослідження: підвищення частоти серцевих скорочень.

* Порушення з боку органів слуху: раптова глухота. Повідомлялося про кілька випадків раптового погіршення слуху або втрати слуху у разі застосування усіх інгібіторів ФДЕ5, у тому числі силденафілу.

Передозування.

У дослідженнях на здорових добровольцях при одноразовому застосуванні препарату у дозах до 800 мг негативні явища були подібними до таких, як при прийомі препарату у нижчих дозах, але зустрічалися частіше. Дози по 200 мг не мали більшої ефективності, проте частота виникнення побічних реакцій (головний біль, припливи, запаморочення, диспепсія, закладеність носа, зміна зору) була вищою.

У разі передозування проводити симптоматичне лікування. Застосування діалізу не збільшує кліренс силденафілу, оскільки останній активно зв'язується з білками плазми і не виводиться із сечею.

Діти. Векта не показана для застосування дітям.

Особливості застосування.

Для діагностики порушень ерекції, визначення їх можливих причин і вибору адекватного лікування необхідно зібрати повний медичний анамнез і провести ретельне фізичне обстеження пацієнта. Статева активність становить певний ризик при наявності захворювань серцево-судинної системи. Тому перед початком лікування з приводу порушень ерекції необхідне кардіологічне обстеження хворого. Після широкого впровадження препарату у практику надійшли повідомлення про серйозні порушення з боку серцево-судинної системи, які включали стенокардію, інфаркт міокарда, зупинку серця, шлуночкові аритмії, геморагічний інсульт, минаючу ішемію, артеріальну гіпер- або гіпотензію. Зазначені випадки розвивалися переважно під час або одразу після статевої активності. У більшості пацієнтів (але не у всіх) спостерігалися чинники ризику розвитку захворювань серцево-судинної системи.

Препарати, призначені для лікування еректильної дисфункції, не слід застосовувати пацієнтам, для яких статева активність небажана.

Пацієнтів слід попереджати про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі раптового погіршення зору.

Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, з обережністю призначати хворим з анатомічною деформацією статевого члена, наприклад, при ангуляції, кавернозному фіброзі (хвороба Пейроні) та особам із захворюваннями, що сприяють розвитку пріапізму (серпоподібноклітинна анемія, множинна мієлома або лейкоз).

Силденафіл має судинорозширювальний ефект, результатом якого є незначне та тимчасове зниження артеріального тиску. Завдяки цим властивостям Векта посилює гіпотензивну дію нітратів. Щоб мінімізувати ризик розвитку постуральної гіпотензії, слід досягти стабілізації показників артеріального тиску за допомогою альфа-блокаторів до застосування силденафілу. Крім того, лікарі повинні розповісти пацієнтам, що робити у разі виникнення симптомів постуральної гіпотензії. Рекомендована початкова доза складає 25 мг силденафілу.

Симптоматична гіпотензія зазвичай виникає протягом 4 годин після застосування силденафілу. З метою мінімізації ризику розвитку ортостатичної гіпотензії пацієнтам, які застосовують блокатори альфа-адренорецепторів, терапію рекомендовано починати з дози 25 мг.

До пацієнтів з підвищеною чутливістю до вазодилататорів належать хворі з лівошлуночковою обструкцією (стенозом аорти, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією) та з винятковим синдромом системної атрофії, яка проявляється ушкодженням автономного контролю артеріального тиску.

Векта не впливає на серцевий викид і не зменшує потік крові через стенозовані коронарні артерії, а зменшення систолічного та діастолічного тиску крові відбувається в середньому у межах 6-9 %. Прийом Векти не зменшує тривалість виконання фізичних вправ у пацієнтів з еректильною дисфункцією і стабільною стенокардією, які регулярно приймають антиангінальні препарати (окрім нітратів).

Немає жодної інформації щодо безпеки застосування силденафілу пацієнтам зі схильністю до кровотечі або з гострою виразкою шлунка, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.

Відомості щодо застосування препарату при пептичній виразці, геморагічному діатезі та пігментному ретиніті відсутні, тому хворим з такою патологією силденафіл призначати з особливою обережністю.

У випадку  раптового зниження та втрати слуху пацієнти повинні припинити застосування силденафілу та негайно проконсультуватися з лікарем.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Оскільки під час клінічних випробувань Векти спостерігалися запаморочення та  порушення зору, не слід керувати транспортом і працювати з потенційно небезпечними механізмами до з’ясування індивідуальної реакції на препарат.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Безпека та ефективність застосування препарату у комбінації з іншими засобами, призначеними для лікування порушень ерекції, не вивчалися, тому подібні комбінації застосовувати не рекомендується.

Одночасне призначення силденафілу та ритонавіру, високоспецифічного інгібітору цитохрому Р450, не рекомендується.

Зниження кліренсу силденафілу спостерігалося при одночасному застосуванні інгібіторів CYP3A4 (таких як кетоконазол, еритроміцин, циметидин), проте частота побічних ефектів у таких пацієнтів не зросла, але слід розглянути доцільність застосування початкової дози 25 мг.

Одночасне застосування ритонавіру, інгібітору ВІЛ-протеази, який є дуже потужним інгібітором Р450, на тлі досягнення постійного рівня в крові (500 мг двічі на день) з силденафілом (100 мг 1 раз на день) призводило до підвищення Cmax силденафілу в крові на 300 % (у 4 рази), а також до збільшення AUC силденафілу у плазмі крові на 1000 % (в 11 разів). За 24 години концентрація силденафілу у плазмі крові все ще залишалася на рівні приблизно 200 нг/мл порівняно приблизно з 5 нг/мл у разі застосування тільки силденафілу. Це збігається з вираженим впливом ритонавіру на субстрати цитохрому Р450. Силденафіл не впливав на фармакокінетику ритонавіру. Ґрунтуючись на цих даних із фармакокінетики, одночасне застосування силденафілу з ритонавіром не рекомендується, в жодному випадку максимальна доза силденафілу не повинна перевищувати 25 мг впродовж 48 годин.

Одночасне застосування саквінавіру, інгібітору ВІЛ-протеази, який є інгібітором CYP3A4, на тлі досягнення постійного рівня в крові (1200 мг тричі на день), із силденафілом (100 мг – одноразова доза) призводило до підвищення Cmax силденафілу в крові на 140 %, а також до збільшення AUC силденафілу у плазмі крові на 210 %. Силденафіл не впливав на фармакокінетику саквінавіру. Сильніші інгібітори CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть викликати більш виражені зміни на фармакокінетику силденафілу.

У разі одноразового застосування 100 мг силденафілу одночасно з еритроміцином, специфічним інгібітором CYP3A4, на тлі досягнення постійного рівня еритроміцину в крові (500 мг двічі на день упродовж 5 днів) відзначалося посилення системної дії (AUC) силденафілу на 182 %. У здорових добровольців чоловічої статі не спостерігалося ніяких ознак впливу азитроміцину (500 мг на добу впродовж 3 днів) на AUC, Cmax, tmax, константу швидкості виведення та надалі на період напіввиведення силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту. Циметидин (800 мг), інгібітор цитохрому Р450 та неспецифічний інгібітор CYP3A4 спричиняв підвищення концентрації силденафілу у плазмі крові на 56 % у разі одночасного застосування силденафілу (50 мг) у здорових добровольців.

Грейпфрутовий сік, який є слабким інгібітором CYP 3A4, впливає на метаболізм у стінці кишечнику та може призвести до невеликого підвищення рівня силденафілу у плазмі крові.

Одноразовий прийом антацидного засобу (магнію/алюмінію гідроксиду) не впливав на біодоступність препарату.

Інгібітори CYP2C9 (толбутимід, варфарин), CYP2D6 (селективні інгібітори зворотного нейронального захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазиди та тіазидоподібні діуретики, петльові та калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи кальцію, блокатори b-адренорецепторів та індуктори метаболізму CYP450 (рифампіцин, барбітурати) не виявляли впливу на фармакокінетику силденафілу.

Нікорандил є гібридом активатора калієвих каналів та нітрату. Через наявність нітратного компонента він має потенційну здатність до серйозної взаємодії із силденафілом.

Клінічних ознак істотної взаємодії з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), які метаболізуються CYP2C9, не виявлено.

Силденафіл не підсилював гіпотензивної дії алкоголю у здорових добровольців при максимальному рівні алкоголю в крові в середньому 80 мг/дл.

У специфічному дослідженні взаємодії, в ході якого силденафіл (100 мг) призначали для одночасного застосування з амлодипіном пацієнтам з артеріальною гіпертензією, відзначалося додаткове зниження систолічного артеріального тиску у положенні лежачи на 8 мм рт.ст. Відповідно додаткове зниження діастолічного артеріального тиску у положенні лежачи становило 7 мм рт.ст. Таке додаткове зниження артеріального тиску не відрізнялося від подібних показників, що спостерігалися під час застосування тільки силденафілу у здорових добровольців.

Одночасне застосування Векти і α-блокаторів може спричиняти симптоматичну гіпотензію у деяких пацієнтів. Найвірогідніше, це можливо впродовж 4 годин після застосування силденафілу. Коли силденафіл та доксазозин призначали одночасно пацієнтам зі стабільним станом на тлі доксазозину, повідомлялося про рідкісні випадки розвитку у таких пацієнтів симптоматичної постуральної гіпотонії – запаморочення без непритомності.

Вибірка даних за наступними класами антигіпертензивних засобів: діуретики, бета-адреноблокатори, інгібітори АТФ, антагоністи ангіотензину ІІ, лікарські засоби, що чинять антигіпертензивну дію (вазодилататори та препарати з центральною дією), блокатори адренергічних нейронів, показала, що різниця у профілі побічних ефектів між пацієнтами, які приймали силденафіл, і пацієнтами, які приймали плацебо, відсутня.

Завдяки відомим ефектам на шляху обміну оксиду азоту/цГМФ силденафіл підсилює гіпотензивний ефект нітратів. Отже, застосування силденафілу у поєднанні з нітратами або донорами оксиду азоту у будь-яких формах протипоказане.

Силденафіл підсилює антиагрегантні властивості нітропрусиду натрію.

Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів системи цитохрому Р450 – 1A2, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1 та 3A4 (ІК50 > 150 мкмоль). Оскільки Сmax силденафілу у плазмі крові після застосування рекомендованих доз становить приблизно 1 мкмоль, малоймовірно, що силденафіл буде змінювати кліренс субстратів цих ізоферментів.

Дані щодо взаємодії силденафілу та неспецифічних інгібіторів фосфодіестерази, таких як теофілін та дипіридамол, відсутні.

Силденафіл (50 мг) не призводить до збільшення тривалості кровотечі, спричиненої ацетилсаліциловою кислотою (150 мг).

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Векта відновлює порушену здатність ерекціювати та забезпечує природну відповідь на статеве збудження. Фізіологічний механізм ерекції статевого члена полягає у вивільненні оксиду азоту (NO) у кавернозному тілі при статевій стимуляції. Оксид азоту активує фермент гуанілатциклазу, що підвищує рівень цГМФ, розслаблює гладкі м’язи кавернозного тіла і посилює кровотік у статевому члені.

Cилденафіл є потужним і селективним інгібітором цГМФ-специфічної фосфодіестерази типу    5 (ФДЕ 5), яка забезпечує розпад цГМФ у кавернозному тілі. Cилденафіл має периферичну еректильну властивість. Cилденафіл не чинить прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло, однак посилює релаксуючу дію NO у тканині кавернозного тіла. При активації шляху NO/цГМФ, що спостерігається при статевому збудженні, пригнічення ФДЕ 5 під впливом силденафілу призводить до підвищення рівня цГМФ у кавернозному тілі. Через це для досягнення сприятливого фармакологічного ефекту препарату необхідна адекватна статева стимуляція.

При одноразовому застосуванні внутрішньо у дозах до 100 мг у здорових добровольців препарат не спричиняв клінічно значущих змін ЕКГ. Максимальне зниження систолічного артеріального тиску (AT) у положенні лежачи при застосуванні препарату внутрішньо у дозі 100 мг становило в середньому 8,4 мм рт.ст. Відповідне зниження діастолічного AT у положенні лежачи становило 5,5 мм рт.ст. Зниження АТ пояснюється вазодилатуючим ефектом силденафілу, можливо, за рахунок підвищення рівня цГМФ у гладких м'язах судин.

Фармакокінетика.

Препарат швидко всмоктується після прийому внутрішньо. Концентрація препарату у плазмі крові після перорального застосування натще досягає максимального значення протягом 30-120 хв (у середньому 60 хв). Абсолютна біодоступність при застосуванні внутрішньо у рекомендованих дозах є лінійною. При прийомі силденафілу разом з жирною їжею швидкість всмоктування знижується, період досягнення максимальної концентрації зростає на 60 хв, а максимальна концентрація у плазмі крові знижується в середньому на 29 %. Об’єм розподілу силденафілу у рівноважному стані становить у середньому 105 л/кг. Силденафіл та його основний циркулюючий М-десметиловий метаболіт приблизно на 96 % зв'язуються з білками плазми крові. Зв'язування з білками не залежить від концентрації препарату. У здорових добровольців, які одержували препарат одноразово по 100 мг, менше 0,0002 % (у середньому 188 мг) дози виявляли у спермі через 90 хв після прийому. Одноразовий прийом препарату внутрішньо у дозі 100 мг не супроводжувався зміною рухливості або морфології сперматозоїдів.

Силденафіл метаболізується переважно під впливом CYP3A4 (основний шлях) і CYP2C9 (неосновний шлях) мікросомальних ізоферментів печінки. Основний циркулюючий метаболіт утворюється  внаслідок N-десметилювання силденафілу. За селективністю дії на ФДЕ метаболіт можна зіставити із силденафілом, а його активність щодо ФДЕ 5 становить приблизно 50 % активності самого препарату. Концентрація метаболіту у плазмі крові становить приблизно     40 % від такої у силденафілі. N-десметилметаболіт піддається подальшому метаболізму; термінальний період його напіввиведення – приблизно 4 години. Загальний кліренс силденафілу з організму становить 41 л/год, а термінальний період напіввиведення – 3-5 годин. Після застосування внутрішньо силденафіл виводиться у вигляді метаболітів переважно з калом (майже 80 % введеної дози) і меншою мірою – із сечею (приблизно 13 % введеної дози).

У здорових добровольців віком 65 років і старше кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільної лікарської речовини у плазмі крові приблизно на 40 % перевищує рівень його у здорових добровольців молодшого віку (18-45 років). Проте аналіз даних щодо безпеки застосування показав, що вік не впливає на частоту негативних побічних ефектів.

У осіб з легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому внутрішньо не змінювалась. У хворих з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну